Читати книгу - "Вдова узурпатора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А мені лаятися забороняє, — пробурчав звідкись зверху голос Клюса, я простягнула руку й виявила братика застряглим між сидіннями.
— Цілий?
Клюс ворухнувся, шльопнувся мені на спину, скотився й заборсався в мішечних чохлах.
— Де автомат?! — судячи з голосу, Дім Фут перебував зовні. — Я їм зараз…
Мене обдало жаром: так ось що мені так заважає! Я рвонулася слідом за Клюсом і сповзла з незручного ложа. Звичайно, це був автомат. Він лежав на кермі, яке все ще стискав у руках наш нещасний водій, хоча воно давно вже втратило всякий зв’язок з кермуванням.
— Афарасе?!
Він подивився на мене зовсім божевільним поглядом, упустив кермо й тихо запитав: «Причіп?»
— Який причіп?! — Я сердито пирхнула. Який причіп, коли вбивці поруч, коли невідомо, що буде з нами! Знайшов, про що турбуватися! Я підштовхнула Клюса до розкритого вікна прямо в руки Діма Фута.
— Есто!
Перш ніж піти за братом, я викинула у вікно автомат. Афараса довелося витягати всім разом: його ногу затисло під важелями, яких в «оленегоні» конструктори наробили більше ніж треба і які перетворилися тепер на пастку. Дім Фут нервував, щохвилини поглядаючи на дорогу, однак «газелі» й сліду не було. Замість цього під’їхала машина дорожньої поліції, хоробро пригальмувала біля глибокої воронки й викинула зі своїх нутрощів надзвичайно худого сержанта зі спотвореним вугровою висипкою обличчям. На ходу виймаючи із планшета листок паперу, сержант кинувся до нас.
Ми допомогли Афарасу виповзти з кабіни, відтягли подалі від «оленегона» і посадили на узбіччі шосе.
— Причіп… — простогнав водій, дивлячися на величезну металеву гармошку.
— Що там було? — співчутливо запитав Дім Фут.
— Дзеркала…
Дім присвиснув, а Клюс обережно заглянув у глибоку воронку — дружній привіт «газелі», — яка спотворила новеньку автостраду.
— Не хвилюйся, приятелю, збитки я оплачу, — солідно сказав Клюс.
— Ми оплатимо збитки, — пискнув хтось через пазуху Клюса, і звідти показалася волохата голова Емі.
Дім зреагував швидше, ніж я: він упхнув чорну голову назад, застебнув Клюсу ґудзик і привітно помахав сержантові: «На два слова, будь ласка!» Вони відійшли в сторону й почали про щось радитися. Дім розкрив перед сержантом паспорт і ледь не тикав його носом у сторінку особливих заслуг. Перелік особливих заслуг Діма Фута перед батьківщиною займає півтори сторінки. Поки відбувалася ця розмова, яку ми не могли розібрати, Афарас піднявся, абияк вибив із себе пил й упевнився, що обійшовся розтягнутими зв’язками. Заглядати в покручений причіп він навіть не намагався.
— Хто це був?
— Де? — ненатурально зачудувалася я.
Афарас глянув на мене настільки виразно, що моя совість стала дибки. Треба було все-таки попередити людину про можливий результат шляхетних вчинків. Як ми тепер йому збиток відшкодуємо, якщо Дано Іт відмовляється сплачувати наші чеки?
Підійшов повеселілий Дім Фут і сказав, що нас підвезуть до найближчого містечка, у якому є залізнична станція.
— Твою колимагу відтягнуть у ремонт, — втішив він Афараса. — Я домовився: зроблять по першому розряду.
— Мені нема чим платити за ремонт.
— Я ж сказав, що збитки за мій рахунок! — Клюс подружньому ляснув Афараса по ліктю. — Не переймайся, приятелю.
Ми з Дімом перезирнулися. Ти знаєш, Ламасе, братик досить далекий від фінансових справ родини. Всієї моєї готівки навряд чи вистачило б на дорожні витрати до Південних колоній, я збиралася ще трохи позичити в дядька в Аркадаї.
— Випишіть чек і вкажіть Люсто поручителем, — запропонував Дім Фут.
Люсто залишився винен батькові велику суму, дотепер мені якось ніяково було нагадувати про це, але обставини змушують.
— Добре, тільки я прикладу ще листа.
— У сержанта є папір! — наче ні до кого не звертаючися, зауважив Клюс.
Мене чогось не захоплювала думка складати родинного листа на казенному бланку поліцейського протоколу. Мамин брат — людина вкрай педантична щодо фамільної честі, невідомо, як він сприйме подібну вільність.
— Ви не відмовитеся проїхати з нами? — запитала я Афараса.
— Треба роздобути паперу, пристойне перо й чорнило.
3Чим звичайне місто відрізняється від міста-держави типу Анемора? Майже нічим. Усе ті ж старі будинки, вузькі вулички й строкаті магазинчики дрібних торговців з виставленими у вітринах зразками товарів. Хіба що замість портретів малолітнього короля з родиною красується горбоносий профіль правителя Об’єднаної Країни. Та ще вулиці брудніші й автобуси двоповерхові. Ні, якщо вже подорожувати, то хоча б Південними колоніями. Там цікавіше!
Сержант люб’язно висадив нас біля дверей маленького ресторанчика, який прилаштувався під боком величезного ультрасучасного вокзалу, як осел біля бензоколонки. Старий дерев’яний будинок мав блідий вигляд на тлі білокам’яного красеня, не рятувала навіть яскрава вивіска.
Клюс голосно ковтнув слину, засопів і висловив бажання трохи підживитися. Ніхто не заперечував: очікування поїзда могло затягтися.
Ми піднялися надщербленими сходами й зупинилися перед швейцаром, який безтурботно похропував біля порогу. Пари спирту, що літали довкола, свідчили про надзвичайну міцність сну. Клюс голосно вдихнув повітря, подивився на затягнуте хмарами небо й урочисто прорік:
— На сирому камінні спати шкідливо.
Мій брат — дуже добрий хлопчик, коли це йому нічим не загрожує. Дім Фут
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вдова узурпатора», після закриття браузера.