Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

спірне рішення, призначивши Болтона на цю посаду, незважаючи на те, що Конгрес був на межі відмови від затвердження його кандидатури. Сумнозвісна репутація Болтона як людини, яка наліво і направо чинить психологічну наругу над своїми колегами, викликала довкола цього призначення шалену реакцію засобів масової інформації. Мелоді Тавнсел, наприклад, свідчила, що відчула на собі мерзенність Болтона, працюючи в 1994 році в Москві представником Агентства США з міжнародного розвитку. Вона повідомила, що Болтон розлютився після її скарги на некомпетентність клієнта, чиї інтереси Болтон представляв (як юрист).

У 2005 році в своєму листі до Комітету з міжнародних відносин Сенату США Мелоді Тавнсел заявила: «Містер Болтон заходився бігати за мною холами російського готелю, жбурляючи в мене речі, підсовуючи під двері мого номера листи з погрозами і загалом поводячись, наче божевільний»; «Протягом майже двох тижнів, поки я чекала нових вказівок… Джон Болтон переслідував мене таким жахливим чином, що я, зрештою, була змушена зачинитися у своєму готельному номері й не виходити з нього. Містер Болтон, без сумніву, і тоді не припинив навідуватися до мене, грюкаючи в двері та викрикуючи погрози». Тавнсел додала: «Він безцеремонно коментував мою вагу і гардероб, а також (разом із кількома керівниками його компанії) мою сексуальність».

За іншим свідченням Комітету з міжнарожних відносин, Карл Форд-молодший, один з колишніх підлеглих Болтона (і його однопартієць-республіканець), описував його як «тип людини, що підлабузнюється до вищого керівництва та пригноблює підлеглих». Як на мене, якщо ці свідчення правдиві, вони вказують на те, що Болтон відповідає всім критеріям звання сертифікованого мудака, адже його насилля є частиною сталої моделі поведінки, а не просто виявом характеру, що стався раз чи двічі, бо в нього випав невдалий день.

Це не лише моя думка. «Голос Гринвіч-віллидж» надрукувала статтю під назвою «Розшукується: цілковитий мудак на посаду посла в ООН», в якій підсумовано, що «Джон Болтон залишив по собі чимало налаштованих проти нього колег і безліч сміхотворних ідей».

Не замінюйте мудаків слиньками та ввічливими клонами

Також важливо дати точне визначення терміну «мудак», оскільки ця книга не є аргументом на користь наймання і культивування безхребетних слиньків. Наразі я зосереджуся на тому, як безпосередньо виявити, змінити чи навіть позбутися тих людей, які принижують і дискредитують інших, особливо тих, що порівняно з ними мають менше влади. Якщо ви хочете дізнатися про переваги тихої розмови та нюанси етикету на робочому місці, почитайте щось, написане міс Маннерс. Я твердо переконаний у перевагах конфліктів, навіть гучних суперечок. Дослідження різноманітних фокус-груп, від студентських колективів до вищих ланок керівництва компаній, доводять, що конструктивні дискусії про ідеї, які не перетворюються на недоброзичливі особисті суперечки, сприяють підвищенню продуктивності, особливо якщо група виконує не рутинну роботу. І, як зазначено в моїй книзі «Дивні ідеї, що працюють», організації, що приймають людей у свою команду за надто вузькими та жорсткими критеріями відбору, придушують креативність і перетворюються на нудні місця, населені тупими клонами.

Правильний вид суперечностей може принести користь будь-якій організації. Яскравим прикладом цього є Енді Ґроув — співзасновник і колишній генеральний директор компанії «Інтел», який може видатися упередженою людиною, котра любить посперечатися. Та Ґроув знаний тим, що завжди дотримувався фактів і готовий був запросити до критики своїх ідей будь-кого — від новачків-інженерів своєї компанії і студентів Стенфорду, яких він навчав бізнес-стратегії, до керівників вищої ланки «Інтел».

Ґроув завжди зосереджується на пошуках істини, а не на придушенні ініціативи людей. Не лише я зі зневагою ставлюся до безхребетних і раболіпних слиньків, оскільки існує достатньо беззаперечних свідчень, що вони завдають шкоди організаціям. Серія контрольованих експериментів і польових досліджень в організаціях показує, що коли команди залучаються до суперечки навколо ідей в атмосфері взаємної поваги, вони краще розвивають ці ідеї та працюють ефективніше. Ось чому «Інтел» навчає своїх працівників, як боротися, вимагаючи від усіх нових працівників брати уроки «конструктивної конфронтації». Натомість дослідження демонструють, що коли члени команди вступають в особистісний конфлікт, коли вони стикаються зі злобою та люттю, їхня креативність, продуктивність і задоволення від роботи стрімко знижуються. Іншими словами, коли люди діють, як купка мудаків, страждає ціла команда.

Також я хочу прихильно відгукнутися про людей із проблемами у спілкуванні. Дехто, хоча й не з власної вини, настільки соціально нечутливий, що часом поводиться як мудак. Звісно ж, інтелектуальні люди з високим рівнем емоційності приємні в спілкуванні та добре підходять для керівної посади, позаяк здатні об’єктивно оцінювати можливості людей, із якими стикаються, і, відповідно, реагувати на їхні потреби та почуття. Утім багато надзвичайно цінних працівників мають дуже слабкі соціальні навички або й узагалі поводяться дивно і можуть ненавмисно зачепити почуття інших людей, що може бути зумовлено різними чинниками — від виховання в неблагополучних сім’ях до наявності захворювань, як-от синдром Асперґера[2], невербальні складнощі в навчанні чи синдром Туретта.[3]

Кілька років тому я написав книжку про побудову креативних організацій під назвою «Дивні ідеї, що працюють». Дослідивши цю тему, я був уражений тим, як багато успішних лідерів високотехнологічних компаній і творчих організацій штибу рекламних агенцій, дизайнерських фірм і голлівудських кінокомпаній навчилися не зважати на примхи та витребеньки кандидатів на вакансії, нехтувати їхніми соціально неадекватними висловлюваннями, натомість зосереджуючись на їхніх професійних якостях. Уперше я почув цей аргумент від Нолана Бушнелла, засновника «Атарі» — компанії, яка першою досягла шаленого успіху в сфері комп’ютерних ігор. Бушнелл сказав мені, що, хоча маркетологів підбирають за їхньою здатністю до красномовства, коли справа доходить до технарів, він просто розглядає їхні роботи, бо «найкращі інженери часто сковані тілами, не здатними розмовляти». Пізніше я навіть дізнався, що студенти, котрі вивчають кіноіндустрію, приміром в університеті Південної Кароліни, гадають, що «таланти», особливо сценаристи, які поводяться дещо дивно, вважаються більш креативними. Тому ці дотепники свідомо виробляють у собі чудернацькі манери й одягаються ексцентрично, називаючи це «працювати над своєю індивідуальною особливістю».

Факти підтверджують ваш досвід: на робочих місцях багато мудаків

Я не знаю жодного наукового дослідження, що називалося б на зразок «поширеність мудаків у сучасній організації» чи «міжособистісні прийоми мудаків на робочому місці: форми і періодичність». Більшість дослідників надто сановиті, щоб використовувати це непристойне слово в друкованому вигляді. Однак я знаю й інше: усі мої друзі та знайомі розповідали мені, що працювали хоча би з одним мудаком. І коли люди довідуються, що я пишу книгу на цю тему, мені не доводиться просити розповісти історії про цих мерзотників — жертви мудаків самі знаходять мене і розповідають їх одна за одною.

Цей потік мученицьких і водночас цікавих розповідей, можливо, відображає мої особисті ідіосинкразії[4]. Гадаю, мене більше, ніж інших людей, ображають прояви неповаги до особистості, особливо у тих випадках, коли це виходить від людей грубих, злостивих чи байдужих, з якими зустрічаєшся на роботі. Крім того, я одружений із юристкою, представницею