BooksUkraine.com » Бізнес-книги » Мудакам тут не місце 📚 - Українською

Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

200
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мудакам тут не місце" автора Роберт Саттон. Жанр книги: Бізнес-книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 41
Перейти на сторінку:
образливого листа і поставив у копію її боса, інших співробітників кафедри та її підлеглих. Вона сказала мені: «Ти змусив мене плакати». Пізніше я її перепросив. І нехай я не принижую ту саму людину день у день, у цьому випадку я був винний у тому, що вчинив як мерзотник. (Якщо ви ніколи, жодного разу за все життя не поводились як мудак, будь ласка, негайно зв’яжіться зі мною. Я хочу дізнатись, як саме вам вдалося здійснити цей титанічний подвиг).

Набагато складніше кваліфікувати певну особу як сертифікованого мудака: людина мусить демонструвати постійну модель поведінки, мати історію епізодів, які закінчувалися тим, що один за одним «об’єкти» почувалися приниженими, осудженими, ображеними, зневаженими, морально виснаженими, і їхня самооцінка загалом знижувалася. Психологи розрізняють стани (швидкоплинні почуття, думки та дії) і риси (сталі особистісні характеристики), звертаючи увагу на постійність за ознаками місця і часу. Якщо певна особа постійно чинить дії, наслідком яких є безліч жертв, вона заслуговує на те, щоб їй почепили тавро сертифікованого мудака.

Кожен із нас потенційно може чинити як мудак за певних несприятливих умов — під тиском або, особливо, коли на нашому робочому місці заохочується, щоб усі, а надто «найкращі» та «найвпливовіші», діяли саме в такий спосіб. І хоча цей термін варто використовувати з обережністю, деякі люди заслуговують на те, щоб називатися мудаками, тому що вони послідовно злостиві в будь-якому місці й у будь-який час. «Бензопила» Ел Данлеп є беззаперечним кандидатом на це звання. Колишній генеральний директор компанії «Санбім», автор книги «Серйозна розмова», горезвісний Данлеп, знаний словесними обра́зами, якими він закидав своїх підлеглих. Джон Бірн, також один із керівників «Санбім», у книзі «Бензопила» описував Данлепа як «пса, що гавкає на вас годинами… Він лише верещав, бундючно просторікував і скаженів, адже був зарозумілий, войовничий і зневажливий».

Продюсер Скотт Рудін — ще один кандидат на отримання звання мудака. Він відомий як один із найзлісніших босів Голлівуду. За підрахунками «Волл-стрит джорнал», він змінив 250 особистих асистентів протягом 2000–2005 років; у той час, як сам Рудін заявляв, що, за його записами, їх було лише 119 (проте визнав, що не заносив до списку асистентів, які протрималися менше двох тижнів). Його колишні асистенти розповіли «Волл-стрит джорналу», що Рудін щоденно і повсякчас матюкався і гарчав на них. Один із них повідомив, що був звільнений за те, що приніс Рудіну не той кекс на сніданок. Містер Рудін цей випадок пригадати не зміг, однак визнав його «цілком можливим». Онлайн-журнал «Салон» також цитує колишню асистентку, котрій Рудін зателефонував о 6:30 ранку, попросивши нагадати йому надіслати квіти Анжеліці Г’юстон на її день народження. Об 11:00 того ж ранку він викликав асистентку до свого кабінету і заволав: «Ти, гидото! Ти забула нагадати мені купити квіти до дня народження Анжеліки Г’юстон!». Колишня асистентка додала: «І тоді, коли він почав повільно зникати за дверима свого кабінету, що автоматично зачинялися, останнє, що я побачила, — його піднятий догори середній палець. Цим непристойним жестом він дав зрозуміти, що звільняє мене».

Не можна сказати, що така поведінка притаманна лише чоловікам. «Нью-Йорк таймс» писала про Лінду Вачнер, колишню генеральну директорку «Ворнако», яка відома публічними приниженнями своїх підлеглих за невиконання планових показників або лишень за те, що вони «просто були особисто їй неприємні». Кріс Гейн, колишній президент компанії-виробника сорочок «Хетеуей», підрозділу «Ворнако», сказав «Нью-Йорк таймс»: «Якщо ти не виконав план, вона так виганить тебе, що відчуваєш себе зростом по коліно. Це було жахливо». Інші її колишні підлеглі повідомляли, що нападки Вачнер були «радше особистими, а не професійними, і часто-густо містили грубі закиди про стать, расу чи етнічну приналежність».

Відомі боси не єдині, хто постійно принижує своїх підлеглих. Опісля виходу есе «Мудакам тут не місце» в «Гарвардському бізнес-огляді» у багатьох отриманих мною електронних листах я знаходив історії про керівників, котрі щодня принижували та ображали своїх підлеглих. Один шотландець, до прикладу, повідомив таке: «У моєї знайомої був жахливий бос. Вона працювала в маленькому офісі, де навіть не було туалету. Ця знайома завагітніла і, природно, виникла необхідність частенько відлучатися до вбиральні. Тож вона регулярно мусила бігати до сусіднього магазину, а бос завважив, що вона надто часто відлучається, і почав вираховувати цей час із її обідньої перерви!». Колишня секретарка великого комунального підприємства розповіла мені, що звільнилася з роботи через те, що її бос, теж жінка, постійно торкалася її плечей і волосся.

А ось уривок інтерв’ю з книги «Брутальні боси та їхня здобич», яке Гарві Горнштейн узяв у однієї жертви неодноразових принижень:

«Біллі, — сказав він, стоячи в просвіті дверей, так, що кожен у приміщенні міг бачити й чітко чути нас. — Біллі, це некомпетентно, насправді так не годиться»… Кажучи це, він зминав папери, які тримав у руках. Мою роботу. Один за одним він жмакав аркуші, тримаючи їх у витягнутих руках, наче вони були чимось брудним, і вкидав їх у мій кабінет, а всі спостерігали за цим. Потім він голосно промовив: «Сміття прийшло — в сміття пішло». Я відкрив рота, щоб відповісти, та він обірвав мене: «Ти даєш мені сміття, тож тепер прибери його». І я це зробив. Крізь просвіт дверей я бачив людей, що відводили погляди, бо були спантеличені. Вони не бажали бачити те, що відбувалося на їхніх очах: тридцятишестирічний чоловік у костюмі-трійці схилився перед босом, щоб зібрати пожмакані аркуші паперу.

Якщо ті історії правдиві, усі ці боси заслуговують називатися мудаками, адже вони послідовно та систематично поводилися мерзенно з людьми, з якими працювали, а особливо — своїми підлеглими. Це підводить нас до тесту № 2: Чи ймовірний мудак націлює свою злобу радше на менш впливових за нього людей, аніж на людей, що мають більше влади? Поведінка моєї колеги на випускній церемонії в Стенфорді також підпадає під цей показник, оскільки на той час вона була вищою за рангом і впливовішою за мене.

Те, як особа з вищим статусом поводиться з особою з нижчим статусом, є хорошою перевіркою її сутності. І так думаю не лише я. Тест, що відображає подібний хід думок, використовував сер Річард Бренсон, засновник бізнес-імперії «Вірджин», для відсіву кандидатів на участь у телевізійному реаліті-серіалі, для якого відбирали «мільярдерів без прикрас». Реаліті «Бунтівний мільярдер» мало на меті скласти конкуренцію шоу Дональда Трампа «Кандидат», що мало шалений успіх. Під час першого епізоду Бренсон особисто зустрічав учасників у аеропорту, маскуючись під старенького водія, що страждає на артрит. Тоді він одразу вигнав із шоу двох мільярдерів за те, що вони поводилися з ним дуже погано, вважаючи водія істотою, «не вартою» їхньої пошани.

Однак існує відмінність між поодинокими випадками, коли люди діють як мудаки, і сертифікованими мудаками, які послідовно скеровують свою підлість на людей, що мають менше влади, і рідко, а радше й ніколи, — на впливовіших за них осіб. Джон Болтон, антипатичний посол США в ООН, відповідає критеріям тесту, якщо показання свідків Конгресу США правдиві. Президент Джордж Буш ухвалив

1 2 3 4 ... 41
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мудакам тут не місце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мудакам тут не місце"