Читати книгу - "Мудакам тут не місце"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Існує величезна кількість наукових досліджень, які містять подібні висновки без вживання терміну «мудак». Автори послуговуються такими поняттями, як залякування, міжособистісна агресія, емоційне насильство, жорстокий контроль, самодурство та неввічливість на робочому місці. Ці дослідження демонструють, що багато компаній уражені епідемією «міжособистісних атак», які призводять до того, що люди почуваються заляканими і приниженими, тим більше, що такі атаки часто здійснюються більш впливовими співробітниками і спрямовані на колег, що мають менше влади.
Розгляньмо результати декількох таких наукових робіт:
• Лоралей Кішлі та Карен Джаґатік 2000 року під час проведення дослідження виявили, що 27 % працівників у репрезентативній вибірці 700 жителів штату Мічиґан зазнавали поганого ставлення від колег на роботі, а приблизно кожен шостий повідомляв про постійний психологічний тиск.
• Досліджуючи проблеми агресії та залякування на робочому місці в Міністерстві у справах ветеранів США 2002 року, Лоралей Кішлі та Гоел Нойман поцікавилися у близько 5000 працівників, чи піддаються вони 60 видам «негативного ставлення на робочому місці». Про «постійну ворожість» з боку колег і керівників повідомили 36 % опитаних, що означало «як мінімум один випадок агресивної поведінки принаймні щотижня протягом року». Майже 20 % співробітників із вибірки повідомили, що зазнавали як «помірного», так і «значного» впливу на них від образливої та агресивної поведінки, яка супроводжувалася криком, спалахами гніву, приниженням, ворожими поглядами, бойкотом, злостивими плітками та (у поодиноких випадках) «зіткненням, штовханням, кусанням, копанням ногами, а також іншими нападами як сексуального, так і несексуального характеру».
• Дослідження серед медсестринського персоналу продемонстрували, що медсестер принижують особливо сильно і часто. Згідно з опитуванням 130 американських медсестер, опублікованим 1997 року в «Джорнал оф профешнл носинґ», 90 % із них упродовж того року стали жертвами словесних образ із боку лікарів; у середньому кожна опитувана зазнавала від шести до дванадцяти випадків образливого гніву, ігнорування та зневаги. Те ж саме стосується й опублікованого в «Отропедик носинґ» 2003 року дослідження, в якому брала участь 461 медсестра. Це опитування виявило, що протягом останнього місяця 91 % респондентів зазнали словесних образ, які визначались як жорстоке ставлення, що примусило їх почуватись ображеними, зневаженими та приниженими. Найчастіше ця злостивість ішла від лікарів, щоправда, подібні нападки здійснювали також пацієнти і їхні родичі, колеги-медсестри і безпосередні керівники.
Ще аспірантами університету Мічиґану ми з Деніелом Денісоном якось упродовж тижня вивчали й інтерв’ювали групу медсестер хірургічного відділення. Ми були шоковані тим, як украй грубо та відверто образливо лікарі чоловічої статі поводилися з медперсоналом, здебільшого жінками, до прикладу, хірург, якого ми прозвали «лікар Прутень» опісля того, як побачили, що він переслідує в холі медсестру, намагаючись ущипнути її ззаду. Медсестри, яких ми опитували, з гіркотою нарікали на марність скарг про його дії, оскільки побоювалися, що їх назвуть скандалістками і скажуть, що «він просто жартує». Усе, що медсестри могли вдіяти, — це уникати його, наскільки це було можливо.
Крістін Пірсон і її колеги ґрунтовно вивчали випадки неввічливості на робочому місці, м’якішої форми хамської поведінки, ніж емоційне насилля чи залякування. Опитавши 800 працівників, вони виявили, що 10 % респондентів були свідками щоденної нечемності на роботі, а 20 % ставали безпосередніми об’єктами неввічливості принаймні раз на тиждень. Іще одне дослідження безкультур’я на роботі Пірсон і її колеги провели серед 126 канадських «білих комірців» і виявили, що приблизно 25 % із них були свідками щоденної грубості на робочому місці в тому чи іншому вигляді і 50 % ставали безпосередніми об’єктами неввічливості принаймні раз на тиждень.
Європейські вчені віддають перевагу визначенню «знущання» на противагу «психологічному насиллю». Шарлотта Рейнер і її колеги проаналізували дослідження на тему знущань на робочому місці у Великобританії, підсумувавши, що 30 % британських працівників стикалися зі «свавільниками» принаймні раз на тиждень. Британське дослідження понад 5000 працівників у приватному та державному секторах виявило, що близько 10 % респондентів зазнавали знущань протягом попередніх шести місяців, а майже 25 % були жертвами й 50 % — свідками знущань упродовж останніх п’яти років. Дослідження, проведені у Великій Британії, засвідчили, що найчастіше залякування на робочому місці характерні для працівників в’язниць, шкіл і поштової служби, проте це явище також доволі поширене в лікарнях (подібно до результатів опитування резидентів-жителів США), що підтверджує дослідження вибірки з 594 лікарів-інтернів: 37 % повідомляли, що зазнавали знущань протягом попереднього року, і 84 % зазначали, що були свідками залякувань їхніх колег-інтернів.
Безліч різних досліджень демонструють, що психологічне насилля і знущання поширені також у багатьох інших країнах, як-от: Австрія, Австралія, Канада, Німеччина, Фінляндія, Франція, Ірландія та Південна Африка. Наприклад, репрезентативна вибірка австралійських працівників виявила, що 35 % респондентів зазнавали вербальних образ принаймні від одного співробітника, а 31 % — принаймні від одного вищого за посадою колеги. Вивчення «злісного висміювання» на репрезентативній вибірці близько 5000 датських працівників показало, що понад 6 % респондентів постійно зазнавали цього виду знущань на робочому місці. Під час «Третього європейського обстеження умов праці», яке базується на особистих інтерв’ю з 21 500 працівниками з країн Європейського Союзу, 9 % респондентів повідомляли про те, що піддавалися постійним залякуванням і знущанням.
Така неввічлива поведінка була характерна здебільшого для вищих керівників і спрямовувалася на їхніх підлеглих (за підрахунками, від 50 % до 80 %), вона мала трохи нижчий рівень прояву серед колег приблизно одного рівня (за підрахунками, від 20 % до 50 %), і грубість, спрямована «знизу вгору», за якої підлеглі проявляли її в ставленні до своїх керівників, з’являлась у менш ніж 1 % випадків.
Результати співвідношення чоловіків і жінок, які зазнавали грубіянства, неоднозначні, хоча зрозуміло, що і чоловіки, і жінки стають жертвами такої поведінки приблизно з однаковою частотою. І цілком очевидно, що левова частка знущань і психологічного насилля припадає на взаємодію між особами однієї статі — чоловіки поводяться хамовито здебільшого з чоловіками, а жінки знущаються переважно з жінок. Приміром, інтернет-опитування, проведене Інститутом вивчення знущань і психологічних травм на роботі (Workplace Bullying & Trauma Institute), виявило, що 63 % жінок були жертвами знущань іншої жінки й 62 % чоловіків — жертвами хамства інших чоловіків.
Наразі ще не визначено, хто частіше схильний до прояву насильства і знущань — чоловіки чи жінки, адже деякі з найкращих американських досліджень (наприклад, репрезентативне опитування мічиґанських працівників, проведене Кішлі й Джаґатік) не виявили помітних відмінностей між статями, тим часом як європейські дослідження припускають, що «свавільниками» найчастіше є чоловіки.
Європейські наукові роботи також демонструють, що здебільшого жертва піддається знущанням і залякуванням одночасно цілої групи співробітників, яка зазвичай складається як з чоловіків, так і з жінок. Простіше кажучи, стереотипний мерзотник — це чоловік, хоча у кожній країні, що вивчалась, існує величезна кількість жінок, які ображають, принижують і морально виснажують своїх колег і підлеглих.
Список академічних праць на тему знущань, психологічного насильства, переслідування, тиранії та безкультур’я на робочому місці можна продовжувати довго, адже постійно виходять з друку сотні статей і книг на цю тему. Оцінки того, хто, як і з ким поводиться, залежать від складу фокусних груп і від того, як визначається та вимірюється певний вид насилля на роботі. Та факти залишаються
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мудакам тут не місце», після закриття браузера.