Читати книгу - "Акупунктура міста"

вечір. Площа м’яко вилискує в теплому вечірньому сяйві зірок. У тихому та безпечному місті мирно прогулюються закохані пари і де-не-де вздовж тротуару пробігають діти. Хоч би куди ви пішли, з вами крокуватиме душа міста: старенькі квартали, м’які кольори, пожвавлені тротуари в такт із приглушеними звуками сальси.

Шкода, звісно, що через надмірно збільшені проспекти це колумбійське місто дещо втратило свою ідентичність. Щоб перетнути ті вулиці, вам доведеться прямувати вгору і вниз пішохідними мостами.

Аж раптом ви наштовхуєтеся на давній, просто неба, торговий центр, з внутрішніми садами, великою парковою зоною, звідки лунає жива музика, не спотворена електронним обладнанням. Без жодного натяку на каналізаційний звук сучасної музики, що впливає на людську підсвідомість.

Попри повсякчасну невимовну спеку, щодня о 16:30—17:00 приємний свіжий бриз курсує містом. Здавалося б, це самі боги посилають його. Нарешті.

Я мав нагоду відвідати будинок з дуже вдалою архітектурою: він був шість метрів заввишки і мав внутрішній дворик. Його спроектував Бенджамін Барні. До слова, у двір цього будинку виходило кілька балконів і веранд.

Мабуть, для цього міста за хорошу акупунктуру стали б саме дрібні деталі, що увиразнили б невимовну красу річки, з якої дме лагідний оксамитовий бриз. Відчути на собі цей божественний невагомий вітерець — все одно що перенестися наприкінці робочого дня під тепле сонце пляжу Ріо-де-Жанейро.

Chévere![1]

Нічого не робити. Терміново!

Одним із першочергових рішень, що я його мав ухвалити, перебуваючи на першій каденції мера Курітіба, мала бути відповідь на петицію асоціації жителів міста, що пропонувала на розгляд досить дивну вимогу. Запит полягав у проханні, щоб міськрада не вносила жодних коректив стосовно облаштування їхнього району.

Я розпорядився, щоб відповідальний за громадську роботу все перевірив та розібрався у цій ситуації. У результаті ми з’ясували, що клопотання хоч і незвичне, але має логічне підґрунтя. В одному з районів міста мерія виконувала ремонтні роботи з корекції дорожніх обрамлень ґрунтових вулиць — жителі побоювалися, що ремонтна техніка присипле землею невеличкий природний потічок.

Моє рішення щодо цієї справи було максимально лаконічне: «Секретареві Громадських робіт. Припинити роботи на цій ділянці терміново». Іноді певні розпорядження можуть зашкодити життю міста. У такому разі єдиним правильним рішенням буде припинити всі роботи, терміново.

Тридцять два роки потому в Лісабоні, перший, кого я побачив, їдучи за кермом вуличками міста, був Альваро Сіза Віейра — найшанованіший і найзатребуваніший у всьому світі архітектор. Це все одно що приїхати вперше до Ріо-де-Жанейро й зустріти Оскара Німеєра. А тут — будь ласка — Сіза Віейра спокійно контролює виконання робіт. Часто джини з’являються і без чарівної лампи.

Там я бачив пагорби, красиві схили і річку Тежу. У газетах де-не-де з’являлися новини про нові проекти для Лісабона. Тунелі, віадуки, Експо-98, що зробив свій внесок у відновлення занедбаної частини міста.

На кожному з проспектів, розташованих на пагорбах Лісабона, мабуть, найвлучнішою акупунктурою буде — нічого не робити, терміново.

P.S. Як вам така витівка: розмалювати підйомник Санта-Жушта в яскраві червоно-помаранчеві кольори?

Двадцять чотири години поспіль, або Цілодобове місто

Пізно ввечері на площі Сокало, в історичному центрі Мехіко, я починаю боятися загубитись у величезному натовпі. Навколо мене вирує несамовитий потік людей. Численні вуличні торговці, які з дня на день намагаються заробити собі на сяке-таке прожиття. І мимоволі в цьому потоці людей я ставлю собі очевидне запитання: як примирити й узгодити формальний та неформальний сектори торгівлі. Запитання, що й досі залишається без відповіді.

А чому б таки не посприяти узгодженню та примиренню формальних і неформальних секторів торгівлі? Перше, що спало мені на думку, з огляду на те, що доба має двадцять чотири години, — це скласти графіки торгівлі.

Вуличні торговці могли би напевно починати свою діяльність у другій половині дня, після шостої вечора, пожвавлюючи життя міста, коли традиційна торгівля вже завершилася. Це б убезпечило їхню роботу. Один сектор допомагав би іншому, що цілком захистило б місцеву торгівлю.

Зрештою, вулична торгівля в усіх її виявах — така ж давня інституція, як і саме місто. Візьмімо хоча б ринки просто неба. У визначений час, у визначеному регіоні вулична торгівля розгортається і починає жваво діяти набагато раніше за організовану комерцію, хоча й значно швидше згортає свою роботу. І це справляє позитивний ефект: така собі мобільна структура, що швидко приходить і швидко йде. У деяких містах, як-от Шанхай, Гонконг і Курітіба, процвітає нічна вулична торгівля. Для багатьох людей це дуже вдале місце зустрічі в пізній час.

Тут міська акупунктура пульсує в такт із часом.

Міська доброта

Кілька років тому дуже хорошим людям із Белу-Орізонті, зокрема і моєму давньому другові Валеріо Фабрісу, вдалося привернути увагу городян заходами, що заохочували їх любити своє місто. Кожен жест у цьому керунку є складовою загальної міської доброти.

Відтоді періодично впроваджують креативні ідеї та влаштовують творчі заходи, що відображають обізнаність людей і усвідомлення того, що міська доброта має важливе значення в житті міста.

Уже давно всі знають історію про Корівку з вулиці Леопольдини: скульптуру корови посеред тротуару, що її встановили жителі Белу-Орізонті. Через певний час вона стала жертвою жорстокого акту вандалізму, її майже знищили. Але небайдужий белу-орізонтієць, перетнувши чи не