Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми рухалися за течією річки Колочек, як раптом стривожений табунець антилоп перетнув нам дорогу. Я вистрілив в одну з них. У неї вистачило сил пробігти близько тисячі ярдів. Я поїхав до неї, але тільки-но наблизився до тварини, вона схопилася і сховалася за вершиною гори. Я досяг всіяної купами каміння вершини; зазирнув на протилежний бік і побачив загін зулусів!..
Вони були біля води за тисячу ярдів. Одні з них відпочивали, інші метушилися коло багать, деякі, зі списами і щитами в руках, гордо походжали туди-сюди. Їх було більше двох тисяч.
Поки я спостерігав, з правого ліворуч від мене пролунав різкий крик. Я швидко озирнувся. З обох боків готувалися напасти на мене двоє величезних зулусів. Вони тримали напоготові свої широкі страшні списи і чорні щити. Праворуч від мене зулус був ярдів за шістнадцять, ліворуч — за десять. Я чітко бачив їхні блискучі очі, що ніби викотилися з орбіт.
У такому стані немає часу для роздумів і доводиться діяти інстинктивно. Я попустив поводи і вистрілив у зулуса з лівого боку. Куля пробила щит і ввійшла в тіло. Він упав на землю.
Другий зулус був у цей час майже біля мене, і коли я натискав курок лівого ствола, його щит ледве не торкався дула. Гримнув постріл, і зулуський воїн, високо підстрибнувши, впав на мого коня.
Я розвернув коня і вп’явся шпорами йому в боки. Спустившись з гори, я повернув праворуч, напереріз фургонам. Не проїхав я і трьохсот ярдів у цьому напрямку, як побачив сліди коліс і підкованих волів. Сліди свідчили, що фургонів було вісім і при них кілька сотень худоби.
Тоді я зрозумів, що зулуси йшли слідами попереднього обозу, що належав, можливо, бурам-переселенцям.
Оскільки сліди йшли в потрібному мені напрямку, я тримався їх і за чверть милі побачив табір і мої фургони, що спускалися до нього.
За п’ять хвилин я вже був там.
Бури стояли поза табором, стежачи за наближенням моїх фургонів. Я гукнув їм, і вони обернулися до мене. Я впізнав Ганса Бота, з яким був знайомий у Капштадті.
— Як справи, містере Боте? — звернувся я до нього. Він поглянув на мене і крикнув:
— Ходи-но сюди, жінко. Ось приїхав Аллан Квотермейн. Як життя, хеєре6Квотермейне, і що нового в Кастабрі?
— У мене є новина, — серйозно вимовив я, — загін зулусів переслідує вас і перебуває за дві милі звідси. Я це знаю добре, оскільки щойно вбив двох їхніх воїнів.
Я показав йому розряджену рушницю.
Усі завмерли. Я бачив, як зблідли засмаглі обличчя чоловіків. Пролунали зойки жінок, а діти притулилися до матерів.
— Боже! — вигукнув Ганс Бот, — це, мабуть, загін племені утетва, який послав Дінгаан проти басутосів. Він не міг продертися через болота і, боячись повертатися додому, пішов на північ, щоб з’єднатися з Моселекатсе.
— Укріплювати табір! Тікати!.. — пролунали вигуки.
Тут підійшли мої фургони. Індаба-Зімбі сидів на козлах переднього фургона, загорнувшись у ковдру. Я гукнув його і повідомив новину.
— Погано, Макумазане, — сказав він. — Завтра вранці бурів уб’ють і весь табір буде зітертий з лиця землі. Зулуси нападуть на світанку.
— Не каркай, білоголова вороно! — зупинив я його, хоча усвідомлював справедливість його слів.
Справді, чи могло встояти слабке укріплення з десяти фургонів проти двох з лишком тисяч найхоробріших воїнів?
— Макумазане, чи цього разу дослухаєшся ти моєї поради? — перервав мої думки Індаба-Зімбі.
— Якої?
— Облиш свої фургони, сідай на коня й тікаймо якнайшвидше. Зулуси не будуть нас переслідувати, оскільки вони нападуть на бурів.
— Так чинять тільки боягузи, — заперечив я. — Я не покину білих людей, і якщо мені судилося померти разом із ними, я помру.
— Дуже добре, Макумазане, — сказав Індаба-Зімбі і понюхав тютюну, — залишайся, якщо хочеш бути вбитим. Ходімо, погляньмо на фургони.
Ми попрямували до табору.
Там панував цілковитий безлад. Відшукавши Ганса Бота, я запропонував йому кинути вози і рятуватися втечею.
— Як ми можемо це зробити? — заперечив він. — У нас є жінки, які не пройдуть навіть милі. А коней у нас тільки шестеро. До того ж ми помремо з голоду в пустелі. Ні, ми маємо битися, і хай допоможе нам Бог!
— Хай допоможе вам Бог! Подумайте про дітей, Гансе!
— Не кажіть краще, — тремтячим голосом відповів він, дивлячись на свою
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна», після закриття браузера.