BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна 📚 - Українською

Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

168
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 232
Перейти на сторінку:
й кісток убитих асегаями зулуських воїнів.

Ми рухалися за течією річки Колочек, як раптом стривожений табунець антилоп перетнув нам дорогу. Я вистрілив в одну з них. У неї вистачило сил пробігти близько тисячі ярдів. Я поїхав до неї, але тільки-но наблизився до тварини, вона схопилася і сховалася за вершиною гори. Я досяг всіяної купами каміння вершини; зазирнув на протилежний бік і побачив загін зулусів!..

Вони були біля води за тисячу ярдів. Одні з них відпочивали, інші метушилися коло багать, деякі, зі списами і щитами в руках, гордо походжали туди-сюди. Їх було більше двох тисяч.

Поки я спостерігав, з правого ліворуч від мене пролунав різкий крик. Я швидко озирнувся. З обох боків готувалися напасти на мене двоє величезних зулусів. Вони тримали напоготові свої широкі страшні списи і чорні щити. Праворуч від мене зулус був ярдів за шістнадцять, ліворуч — за десять. Я чітко бачив їхні блискучі очі, що ніби викотилися з орбіт.

У такому стані немає часу для роздумів і доводиться діяти інстинктивно. Я попустив поводи і вистрілив у зулуса з лівого боку. Куля пробила щит і ввійшла в тіло. Він упав на землю.

Другий зулус був у цей час майже біля мене, і коли я натискав курок лівого ствола, його щит ледве не торкався дула. Гримнув постріл, і зулуський воїн, високо підстрибнувши, впав на мого коня.

Я розвернув коня і вп’явся шпорами йому в боки. Спустившись з гори, я повернув праворуч, напереріз фургонам. Не проїхав я і трьохсот ярдів у цьому напрямку, як побачив сліди коліс і підкованих волів. Сліди свідчили, що фургонів було вісім і при них кілька сотень худоби.

Тоді я зрозумів, що зулуси йшли слідами попереднього обозу, що належав, можливо, бурам-переселенцям.

Оскільки сліди йшли в потрібному мені напрямку, я тримався їх і за чверть милі побачив табір і мої фургони, що спускалися до нього.

За п’ять хвилин я вже був там.

Бури стояли поза табором, стежачи за наближенням моїх фургонів. Я гукнув їм, і вони обернулися до мене. Я впізнав Ганса Бота, з яким був знайомий у Капштадті.

— Як справи, містере Боте? — звернувся я до нього. Він поглянув на мене і крикнув:

— Ходи-но сюди, жінко. Ось приїхав Аллан Квотермейн. Як життя, хеєре6Квотермейне, і що нового в Кастабрі?

— У мене є новина, — серйозно вимовив я, — загін зулусів переслідує вас і перебуває за дві милі звідси. Я це знаю добре, оскільки щойно вбив двох їхніх воїнів.

Я показав йому розряджену рушницю.

Усі завмерли. Я бачив, як зблідли засмаглі обличчя чоловіків. Пролунали зойки жінок, а діти притулилися до матерів.

— Боже! — вигукнув Ганс Бот, — це, мабуть, загін племені утетва, який послав Дінгаан проти басутосів. Він не міг продертися через болота і, боячись повертатися додому, пішов на північ, щоб з’єднатися з Моселекатсе.

— Укріплювати табір! Тікати!.. — пролунали вигуки.

Тут підійшли мої фургони. Індаба-Зімбі сидів на козлах переднього фургона, загорнувшись у ковдру. Я гукнув його і повідомив новину.

— Погано, Макумазане, — сказав він. — Завтра вранці бурів уб’ють і весь табір буде зітертий з лиця землі. Зулуси нападуть на світанку.

— Не каркай, білоголова вороно! — зупинив я його, хоча усвідомлював справедливість його слів.

Справді, чи могло встояти слабке укріплення з десяти фургонів проти двох з лишком тисяч найхоробріших воїнів?

— Макумазане, чи цього разу дослухаєшся ти моєї поради? — перервав мої думки Індаба-Зімбі.

— Якої?

— Облиш свої фургони, сідай на коня й тікаймо якнайшвидше. Зулуси не будуть нас переслідувати, оскільки вони нападуть на бурів.

— Так чинять тільки боягузи, — заперечив я. — Я не покину білих людей, і якщо мені судилося померти разом із ними, я помру.

— Дуже добре, Макумазане, — сказав Індаба-Зімбі і понюхав тютюну, — залишайся, якщо хочеш бути вбитим. Ходімо, погляньмо на фургони.

Ми попрямували до табору.

Там панував цілковитий безлад. Відшукавши Ганса Бота, я запропонував йому кинути вози і рятуватися втечею.

— Як ми можемо це зробити? — заперечив він. — У нас є жінки, які не пройдуть навіть милі. А коней у нас тільки шестеро. До того ж ми помремо з голоду в пустелі. Ні, ми маємо битися, і хай допоможе нам Бог!

— Хай допоможе вам Бог! Подумайте про дітей, Гансе!

— Не кажіть краще, — тремтячим голосом відповів він, дивлячись на свою

1 ... 3 4 5 ... 232
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"