Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

події менше або більш свідомо через призму пізніших досліджень), ми зустрічаємо трактування, які відзначаються неповсякденною проникливістю, навідні, й, водночас, вірогідні. Є серед них комплексні розробки, які описують випадки вичерпно й впорядковано, із зазначенням істотних обставин, які створюють люди, що звикли до аналітичного та методичного трактування дійсності: діячі військового й політичного підпілля, довоєнні інтелігенти, вчителі, священики, чиновники. Їхні тексти водночас мають достоїнство свідоцтва одиниці та об’єктивного звіту.[17]

Разом з тим, серед переказів, авторами яких є так звані прості люди, трапляються пронизливі, суворі й лапідарні оповідання, але влучні й точні.[18] Особливу вагу мають збірні свідчення, перевірені десятками свідків у ході чисельних консультацій, які інколи велися протягом років. Результатом збірного зусилля мешканців даної місцевості буває детальна реконструкція події, відтворення повного іменного списку мешканців і переліку жертв, ідентифікація принаймні деяких винуватців, складання планів місцевостей з нанесеними на них будинками, карт сіл і околиць із зазначенням напрямку атак, місць колективних убивств, дійсного або гіпотетичного місцезнаходження місць поховань.[19]

* * *

У процесі проведеного опитування[20] виявилося, що про осіб, які надавали допомогу, ми знаємо набагато менше, ніж про жертв, свідків чи, навіть, про винуватців злочину; в основному відповідні герої цієї книжки залишаються безіменними. З цього приводу вона не могла стати біографічним словником на кшталт Книги справедливих Міхала Ґринберґа. Замість біографічних гасел, документацію допомоги ми навели у вигляді нот, що описують випадки в окремих місцевостях, які подається в алфавітному порядку у кордонах повітів, що належали до семи воєводств.

Героями книжки є, перш за все, «цивільні» українці – допомогу з їхньої сторони по відношенню до польського населення зазначено в понад 500 місцевостях (з числа кількох тисяч, в яких гинули поляки).

Для прозорості картини, ми відокремили лише випадки допомоги в процесі безпосередньої конфронтації обох сторін. Ми залишили представників інших національностей – німців, росіян, чехів чи євреїв, які брали участь в окремих подіях, поруч поляків і українців.[21]

Пояснення вимагає також використане в заголовку визначення «справедливий». У своєму специфічному значенні це слово у громадській свідомості функціонує з початку п’ятдесятих років XX століття, коли єрусалимський Інститут Яд Вашем почав признавати медалі і почесні звання Праведників народів світу. Його отримують не-євреї, які під час Другої світової війни, під загрозою своєму й своїх родин життю, рятували від загибелі євреїв (серед близько 21 тис. «справедливих», опинилося, як досі, близько 6 тис. поляків і понад 2 тис. українців). Ми тут не зважуватимемо аналогії між Голокостом і стражданням польського населення на Кресах. Це запозичення трактємо як зручний, чіткий сигнал: на ужиток цієї книжки назва «справедливі» означатиме осіб, які рятували «чужих», яких «свої» визнали ворогами, засудили до смерті або переслідували. Первинний сенс був, отже, розширений, у тому числі про такі випадки, коли самі нападаючі, вбиваючи інших, милосердилися над вибраними жертвами, з різних причин дарували їм життя, а також про ситуації, в яких той, хто надавав допомогу ближньому, не був сам безпосередньо під загрозою.

Слід зазначити, що до установки в роботі ми кваліфікували події, які стосувалися не лише співчуття, коли те, щоб не взяти участі в насильстві і злочині, було пасивне або виражалося в надаванні духовної підтримки, дискретній симпатії та солідарності з потерпілими (хоч і такі прояви альтруїзму, маючи на увазі обставини, в яких вони виявлялися, заслуговують на почесну похвалу). Передовсім, нас цікавила активна допомога, яка давала шанс на фізичне врятування, а також активний виступ проти винуватців злочину. Ми теж врахували публічно декларований спротив проти вбивств інших людей, особливо тоді, коли протестуючий був покараний на смерть.

Здійснивши відбір інформації, ми брали до уваги, з одного боку, достовірність джерельного переказу, а з другого боку, високоякісну вагу конкретних випадків; ми пропускали свідчення, які стосувалися дрібних жестів, або такі, які звучали просто неймовірно і щодо яких не вдалося знайти переказів, які підтверджували б дану версію.

Серед