Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"

— Не знаю, я з восьмого, — знизав плечима хлопчик.

— З восьмого? Це не у вас проживає дівчинка-пострибунка? Оката така, скаче по сходах як коза. Мало з ніг не збила.

— Еллі? Ні, не в нас. Вона на шостому мешкає, — хлопчик призупинився, обернувся і повідомив: — Тільки вона не могла вас із ніг збити, у неї нульова маса!

Богун ковтнув слину. Безтілесних мені ще не вистачало… Жартує хлопченя. Майстерно володіє метафорою. Їх зараз навчають за прогресивними методиками, від них що завгодно почуєш. Він не до ладу пробурмотів:

— А, ви фізику проходите… — І відразу прийняв рішення.

— Вона не тільки без маси, а й безголова. Гроші загубила. Передай їй… або — підемо разом, я сам оддам, все одно стою без діла.

— Це правильно, гроші посередників не люблять, — заявив хлопчисько, хоробро сплюнувши в бік вікна. — А ви рись нагадуєте, — раптом сказав він і всміхнувся.

Чарівна безпосередність. Надерти б йому вуха, та ніколи. Врешті-решт, вони цілком розумні люди, — переконував себе Богун, ступаючи сходинами услід за хлопцем. Навіть якщо й не люди вони зовсім. Головне, не будуть, — привітавшись, стріляти в мене з дрібнокалу, як ті дегенерати на Нових Будинках. І, маю надію, в них не прийнято метати ножі в гостей.

Він уже уявив собі, як увійде і ким назветься, коли короткий скрик знизу примусив його завмерти. Хлопча показало потрібну квартиру і продовжило сходження на восьмий поверх. Богун вичікував. Унизу відбувалося якесь шамотання, якась важка гра. Тихо зітхнув хтось, — він не ввів себе в оману, в нього самого був пістолет із глушником, — потім він почув ще кілька таких же зітхань. Він викликав ліфт, думаючи про те, що шкода буде втратити, навіть не познайомившись, симпатичного юнака, що мав незвичайну слабкість до свіжих газет. А. що ж бо наші? проґавили ідейно-політичних добродіїв?

Він поставив у ліфт важку свою валізку і спрямував його вниз, а сам дуже швидко, не гірше ніж той хлопчисько, рушив слідом.

Шкіряні добродії виявилися досвідченими бандюгами. Той, що так і не став приятелем Богуна, встиг пристрелити тільки одного з них — пристрелений лежав обличчям донизу на вхідному майданчику. Другий тримав на прицілі двері ліфта, які саме відчинялися. Проводир-крокодил маячив позаду, біля вікна. Все-таки вони на це купилися, — флегматично подумав Богун, натискаючи на ґудзик дистанційки. Двері не встигли розчинитися: вони розлетілася на цурпалки, потік полум’я рвонув із ліфта назовні. На Богуна війнуло жаром. Товстуна крутонуло і жбурнуло ницьма на підвіконня, його шкіряна куртка спалахнула. Пластик у кабіні ліфта теж палав, а керівник групи продемонстрував чудову реакцію, відразу кинувшись до виходу.

Тої ж миті до Богуна прийшло пронизливе й виразне усвідомлення того, що прийдешнє — вже відбулося, що воно, всупереч плину часу, вже сталося і відтоді міститься — з усіма численними, необов’язковими і жорстокими подробицями — у його власній пам’яті; все, що він бачить, вже завершене, попри незавершеність моменту.

Осяяння складалося з пригадування майбутнього і впізнавання сьогоденного. Раптом сплелися в орнамент фрагменти мозаїки; радісне передчуття охопило його, заважаючи як треба прицілитися. Він виправить, він тепер знає все про себе, і все, що він знає, можна виправити.

Про що він думає, що з ним, звідки це дивне відчуття? Затьмарення минуло. Навалилося, обпалило, зникло. Махнуло крилом, закаламутивши дійсність, відштовхнуло, ніби вал прибою — і відкотилося. Навколо знову мокрий пісок, мул в щілинах каміння… дзенькіт падаючого скла, втеча керівника групи, задимлений зелений вогонь під ногами.

Вибір позиції, удар пострілу, плями на брудній стіні.

Дурна, погана ілюзія. Якби він був ясновидцем — хіба довелося б йому стояти тут і вкотре вже робити приписане хвилиною і залізною логікою боротьби?

Лікарняна палата, холодні присоски мнемозонду, розчарування на переважно беземоційних обличчях гебістів. Тепер він знає: біди його почалися не в Глушині, а раніше, задовго до того жахіття наяву, уривки якого пурхають у голові.

Ілюзія більше не відволікала агента Нагляду від насущних справ, і він, не замислюючись, підкоряючись рефлексу, всадив кулю в потилицю крокодилоподібному. Акуратно вліпив, як по утікаючому кабанові. Потім, уже цілком усвідомлюючи свої дії, повернувся до товстуна, який корчився, намагаючись заштовхати назад в очниці очні яблука, які тріснули від полум’я, і вистрелив йому у скроню.

— Який ідіот додумався облицьовувати ліфт пластмасою? — запитав Богун у напарника. Напарник не відповідав, він був мертвий.

Задихаючись од їдкого диму, Богун кинувся сходами нагору. Тепер у нього зовсім не залишалося часу, й він злетів на шостий поверх зі швидкістю гелікоптера. Він мчав сходами, не звертаючи уваги на тривожні обличчя і гамір людей, які повискакували зі своїх квартир. Не звикли у нас іще, дякувати Богу, до вибухів у під’їздах. От і знайшлася заспокійлива думка. Щастить мені нині: унизу чотири трупи, а в мене ані подряпини.

Якщо залишити живим хоч одного — все, кінець, ти засвічений, операція на межі провалу, дні твої полічені. А так — є все-таки шанс проскочити.

Не я вигадав правила гри, — виправдувався він перед кимось. Не я цю гру розпочав, і я не можу я зупинити її, — переконував він себе. Звичайно, він не міг учинити інакше. Немає сумніву, що його дії визнають правильними. Зараз основне — випередити, встигнути першим добігти до мети.

Він дав кілька довгих дзвінків і затарабанив у двері, для чогось намагаючись зовні зазирнути у вічко. Далі, натиснувши на ручку, виявив, що квартира не замкнена. Такого Богун не сподівався. Він швидко ввійшов у передпокій; двері, цмокнувши, захлопнулися за ним. На диво тямущі двері у цих добродіїв.

— Є хтось удома?

— Я! — дівчинка визирнула з кухні. Здається, вона нітрохи не заперечувала щодо його вторгнення. Постояла, розглядаючи Богуна, зашарілася раптом, усміхнулася — і запитала:

— А як ви увійшли?..