Читати книгу - "Макбет, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тебе вінчали.
Входить слуга.
Що сказати маєш?
Слуга
Король надвечір буде тут.
Леді Макбет
Безумцю!
Та з ним же твій владар. Коли б це так,
То він давно мене оповістив би.
Слуга
Пробачте, правда це. Наш тан в дорозі.
Гінця послав до вас поперед себе -
Той так засапався, що ледве-ледве
Міг говорить.
Леді Макбет
Подбай про нього. Звістку
Важливу він приніс.
Слуга виходить.
І крук на мурі
Захрип, прокаркавши про цей фатальний
Приїзд Дункана в замок. Духи смерті,
Сюди, до мене! Стать мою жіночу
Змініть, від голови до п’ят наситьте
Злобою лютою, згустіте кров,
Не допускайте жалощів до серця,
Щоб наміру жорстокого мого
Й рішучості незламної природа
Не похитнула каяттям. До персів
Моїх прилиньте, оберніть у жовч
Їх молоко, о демони убивства,
Хоч де б ви злу служили. Темна ноче,
Зійди, вповита хмурим димом пекла,
Щоб ніж тих ран, яких завдасть, не бачив,
Щоб небо, розірвавши мли покрови,
Не закричало: «Стій!»
Входить Макбет.
Великий тане
Кавдору і Гламісу, потім - більший!
З нікчемної сучасності мене
Твій лист підніс на височінь, і от
Живу майбутнім я.
Макбет
Моя любове,
Дункан приїде на ніч.
Леді Макбет
А коли
Від’їхать має?
Макбет
Завтра.
Леді Макбет
О, ніколи
Йому того вже «завтра» не побачить!
Твоє обличчя, тане мій, мов книга,-
В нім дивні речі можна прочитати.
Щоб обдурити всіх, сам будь як всі:
Надай привітності очам і мові,
Безвинним квітом стань, під ним змією
Згорнися. Гостя ти зустрінь привітно
І покладись на мене цеї ночі,
Щоб ночі й дні ми на чолі держави
Пили солодкий плин шаноби й слави.
Макбет
Про це пізніше.
Леді Макбет
Будь веселим, гречним:
Хто хмурий, той здається небезпечним.
Все інше я беру на себе.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там же. Перед замком Макбета.
Сурми.
При світлі смолоскипів входять Дункан, Малкольм, Дональбайн, Банко, Ленокс, Макдуф, Росс, Ангус і почет.
Дункан
Стоїть цей замок в затишній місцині -
Повітря чисте й лагідне тут ніжить
Нам почуття.
Банко
А стриж, цей літній гість,
Що під карнизом храмовим гніздиться,
Нехибний знак, що дихає тут небо
Спокоєм. В замку й виступу немає,
Де ці птахи колисок не ліпили б
Своїх висячих. Там же, де вони
Гніздитись люблять, я давно помітив,
Повітря чисте.
Входить леді Макбет.
Дункан
Ось і господиня.
Хай нам любов і завдає турбот,
А вдячні ми за неї. Так і ви -
Просіть відплати в бога за турботи,
А нам подякуйте.
Леді Макбет
Всіх послуг наших,
Хоч хай би ми почетверили їх,
Не досить, як рівнять з тією честю,
Що виявила нам величність ваша,
В наш завітавши дім. За всі старі
Й нові щедроти ми повік за вас
Молитись будемо.
Дункан
Де ж тан кавдорський?
За ним ми мчали вслід, щоб наздогнати
В путі, але він вершник незрівнянний.
Та підганяли ще його остроги
Кохання; тож, прекрасна господине,
Ми ваші гості.
Леді Макбет
Ми до послуг ваших.
Бо й ми самі, і все, що нам належить,
Величності належить вашій. Все
Ми раді скласти вам до ніг.
Дункан
Дозвольте
Подати руку вам, ходімо разом
До мужа вашого,- він любий нам,
Ми відзначатимем його й надалі.
Прошу, міледі.
Виходять.
СЦЕНА 7
Замок Макбета.
Сурми і смолоскипи.
Через сцену проходять мажордом і слуги зі стравами та посудом. Потім входить Макбет.
Макбет
Якби кінець був усьому кінцем,
То чим скоріш би сталось це, тим краще.
Якби убивство наслідків не мало
І закінчилося одним ударом,
Що все назавжди розв’язав би тут,
На мілині в просторах вічних часу,-
Тоді могли б ми ризикнуть блаженством.
Та суд чекає нас і в цьому світі.
Кривавий злочин завжди до злочинця
Вертається: холодне правосуддя
Дає лам випити отруту нашу.
Король подвійну має охорону:
Як родич і підданий, я повинен
Сам захищать його. Я ще й господар
І мушу двері від убивць замкнути,
А не самому йти з ножем. До того ж
Владарював Дункан так милосердно,
Тримав так чисто свій високий сан,
Що, наче ангели сурмоязикі,
Його чесноти закричать про помсту;
Жаль - голе немовля на крилах вітру 13
Чи херувим небесний на баскому
Коні - дихне всім в очі вість жахливу,
І сльози вітер зливою зупинять.
Не маю чим я намір свій острожить -
Тож честолюбство, здибившись на мить,
Враз валиться з сідла.
Входить леді Макбет.
Ну, що нового?
Леді Макбет
Вечерять він кінчає. А чого
Ти вийшов?
Макбет
Він питав про мене?
Леді Макбет
Звісно.
Макбет
Мабуть, покинути цю справу треба.
Він так ушанував мене, що славу
Здобув я золоту в очах
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет, Вільям Шекспір», після закриття браузера.