BooksUkraine.com » Класика » Лісова пісня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Лісова пісня, Леся Українка"

153
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Лісова пісня" автора Леся Українка. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 24
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">Не за­див­ляй­ся ти на хлоп­ців людських.

Се лі­со­вим дів­ча­там не­без­печ­но…

 

Мавка

Який-бо ти, ді­ду­сю, став су­во­рий!

Се ти ме­не отак дер­жа­ти бу­деш,

як Во­дя­ник Ру­сал­ку?

 

Лісовик

Ні, ди­тин­ко,

я не дер­жу те­бе. То Во­дя­ник

в дра­го­ви­ні цуп­кій при­вик од­ві­ку

усе жи­ве зас­мок­ту­ва­ти. Я

звик во­лю ша­ну­ва­ти. Грай­ся з віт­ром,

жар­туй із Пе­ре­лес­ни­ком, як хо­чеш,

всю си­лу лі­со­ву і во­дя­ну,

гірську й по­віт­ря­ну при­ваб до се­бе,

але ми­най людські стеж­ки, ди­ти­но,

бо там не хо­дить во­ля,- там жу­ра

тя­гар свій но­сить. Об­ми­най їх, до­ню:

раз тільки сту­пиш - і про­па­ла во­ля!

 

Мавка

(сміється)

Ну, як-та­ки щоб во­ля - та про­па­ла?

Се так ко­лись і ві­тер про­па­де!

 

Лісовик хо­че щось від­мо­ви­ти, але ви­хо­дить Лу­каш із со­піл­кою.

Лісовик і Мав­ка хо­ва­ються.

Лукаш хо­че над­рі­за­ти но­жем бе­ре­зу, щоб сто­чи­ти сік, Мав­ка ки­дається і ха­пає йо­го за ру­ку.

 

Мавка

Не руш! Не руш! Не ріж! Не уби­вай!

 

Лукаш

Та що ти, дів­чи­но? Чи я роз­бій­ник?

Я тільки хтів со­бі вто­чи­ти со­ку

з бе­ре­зи.

 

Мавка

Не то­чи! Се кров її.

Не пий же кро­ві з сест­роньки моєї!

 

Лукаш

Березу ти сест­рою на­зи­ваєш?

Хто ж ти та­ка?

 

Мавка

Я - Мав­ка лі­со­ва.

 

Лукаш

(не так зди­во­ва­но, як уваж­но при­див­ляється до неї)

А, от ти хто! Я від ста­рих лю­дей

про ма­вок чув не раз, але ще зро­ду

не ба­чив сам.

 

Мавка

А ба­чи­ти хо­тів?

 

Лукаш

Чому ж би ні?.. Що ж,- ти зов­сім та­ка,

як дів­чи­на… ба ні, хут­чій як пан­на,

бо й ру­ки бі­лі, і са­ма то­ненька,

і якось так уб­ра­на не по-наськи…

А чом же в те­бе очі не зе­ле­ні?

(Придивляється.)

Та ні, те­пер зе­ле­ні… а бу­ли,

як не­бо, си­ні… О! те­пер вже си­ві,

як тая хма­ра… ні, здається, чор­ні,

чи, мо­же, ка­рі… ти та­ки див­на!

 

Мавка

(усміхаючись)

Чи гар­на ж я то­бі?

 

Лукаш

(соромлячись)

Хіба я знаю?

 

Мавка

(сміючись)

А хто ж те знає?

 

Лукаш

(зовсім за­со­ром­ле­ний)

Ет, та­ке пи­таєш!..

 

Мавка

(щиро ди­ву­ючись)

Чому ж сього не мож­на за­пи­та­ти?

Он ба­чиш, там пи­тає ди­ка ро­жа:

«Чи я хо­ро­ша?»

А ясень їй ки­ває в вер­хо­віт­ті:

«Найкраща в сві­ті!»

 

Лукаш

А я й не знав, що в них та­ка роз­мо­ва.

Я ду­мав - де­ре­во ні­ме, та й го­ді.

 

Мавка

Німого в лі­сі в нас не­ма ні­чо­го.

 

Лукаш

Чи то ти все отак си­диш у лі­сі?

 

Мавка

Я зро­ду не ви­хо­ди­ла ще з нього.

 

Лукаш

А ти дав­но жи­веш на сві­ті?

 

Мавка

Справді, ні­ко­ли я не ду­ма­ла про те…

(Задумується.)

Мені здається, що жи­ла я завж­ди…

 

Лукаш

І все та­ка бу­ла, як от те­пер?

 

Мавка

Здається, все та­ка…

 

Лукаш

А хто ж твій рід?

Чи ти йо­го зов­сім не маєш?

 

Мавка

Маю.

Є Лі­со­вик, я зву йо­го: «ді­ду­сю»,

а він ме­не: «ди­тин­ко» або «до­ню».

 

Лукаш

То хто ж він - дід чи батько?

 

Мавка

Я не знаю.

Хіба не все од­но?

 

Лукаш

(сміється)

Ну та й чуд­ні ви

отут у лі­сі! Хто ж то­бі тут ма­ти,

чи ба­ба, чи вже як у вас зо­вуть?

 

Мавка

Мені здається ча­сом, що вер­ба,

ота ста­ра, су­хенька, то - ма­ту­ся.

Вона ме­не на зи­му прий­ня­ла

і по­рох­ном м’якеньким ус­те­ли­ла

для ме­не ло­же.

 

Лукаш

Там ти й зи­му­ва­ла?

А що ж ти там ро­би­ла ці­лу зи­му?

 

Мавка

Нічого. Спа­ла. Хто ж зи­мою ро­бить?

Спить озе­ро, спить ліс і оче­рет.

Верба ри­пі­ла все: «Зас­ни, зас­ни…»

І сни­ли­ся ме­ні все бі­лі сни:

на сріб­лі ся­ли яс­ні са­моц­ві­ти,

сте­ли­ли­ся нез­на­ні тра­ви, кві­ти,

блис­ку­чі, бі­лі… Ти­хі, ніж­ні зо­рі

спа­да­ли з не­ба - бі­лі, неп­ро­зо­рі -

і кла­ли­ся в на­ме­ти… Бі­ло, чис­то

по­під на­ме­та­ми. Яс­не на­мис­то

з криш­та­лю грає і рях­тить усю­ди…

Я спа­ла. Ди­ха­ли так вільно гру­ди.

По бі­лих снах ро­же­вії гад­ки

ле­генькі гап­ту­ва­ли ме­реж­ки,

і мрії тка­лись зо­ло­то-бла­кит­ні,

спо­кій­ні, ти­хі, не та­кі, як літ­ні…

 

Лукаш

(заслухавшись)

Як ти го­во­риш…

 

Мавка

Чи то­бі так доб­ре?

 

Лукаш по­та­кує го­ло­вою.

 

Твоя со­піл­ка має кра­щу мо­ву.

Заграй ме­ні, а я по­ко­ли­шу­ся.

 

Мавка сплі­тає дов­ге віт­тя на бе­ре­зі, сі­дає в нього й гой­дається ти­хо, мов у ко­лис­ці. Лу­каш грає со­ло ме­ло­дії № 6, 7 і 8, при­хи­лив­шись до ду­ба, і не зво­дить очей з Мав­ки. Лу­каш грає вес­нян­ки. Мав­ка, слу­ха­ючи, ми­мо­во­лі ози­вається ти­хе­сенько на го­лос ме­ло­дії № 8, і Лу­каш їй приг­рає вдру­ге ме­ло­дію № 8. Спів і гра в уні­сон.

 

Мавка

Як со­лод­ко грає,

як гли­бо­ко крає,

роз­ти­нає бі­лі гру­ди, сер­денько вий­має!

 

На го­лос вес­нян­ки відк­ли­кається зо­зу­ля, по­тім со­ло­вей­ко, розц­ві­тає ярі­ше ди­ка ро­жа, бі­ліє цвіт ка­ли­ни, глід со­ром­ли­во ро­же­віє, на­віть чор­на без­лис­та тер­ни­на по­яв­ляє ніж­ні кві­ти.

Мавка, за­ча­ро­ва­на, ти­хо ко­ли­шеться, ус­мі­хається, а в очах якась ту­га, аж до сліз; Лу­каш, зав­ва­жив­ши те, пе­рес­тає гра­ти.

 

Лукаш

Ти пла­чеш, дів­чи­но?

 

Мавка

Хіба я пла­чу?

(Проводить ру­кою по очах.)

А справ­ді… Ні-бо! то ро­са

1 ... 3 4 5 ... 24
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лісова пісня, Леся Українка"