Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

Командор

Тепер я не дивую, сеньйорито,

що ви не хтіли досі вийти заміж,-

без певності не варто брати шлюбу.

Анна

Чи всі ж ту певність мають?

Командор

Донно Анно,

коли б я знав, що ви мене не певні

або не певен був себе чи вас,

я б зараз повернув вам ваше слово,

поки не пізно. Бо як буде дано

велику присягу…

Анна

Ох, се аж страшно!

Командор

То не любов, що присяги боїться.

Вам справді страшно?

Анна

Ні, се я жартую.

(До Долорес).

Ну, я ж тобі казала - він гора!

Командор

Знов жарт якийсь? Веселі ви сьогодні.

Анна

Чому ж мені веселою не бути,

коли я можу так на вас впевнятись,

як на камінну гору! Адже правда?

Командор

(подає Анні руку, щоб вести її. Анна приймає)

Так, донно Анно. Я вам докажу,

що ви не помиляєтесь.

Ідуть. Долорес трохи позаду їх.

Анна

(несподівано голосно до Долорес)

А знаєш,

мені він здався кращим на портреті,

ніж так.

Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.

Командор

Хто?

Анна

Наречений Долоріти.

Командор

Хто ж він такий?

Анна

Се поки що секрет.

Та він сьогодні буде в нас на балі.

Виходять всі троє.

Сганарель

(слуга Дон Жуана. Увіходить, оглядаючись, наближається до гробниці)

А вийдіть, пане!

Дон Жуан

(виходить)

Як? То ти вже тута?

Сганарель

Привіт від донни Соль. Вона не хоче,

щоб ви до неї йшли, боїться слави,

дуенья в неї зла. Вона воліє,

урвавшися як-небудь на часинку,

прийти сюди сама.

Дон Жуан

Уже? Так хутко?

Сганарель

Вам наче недогода?

Дон Жуан

(не слухає)

Роздобудь

мені який костюм для маскаради,

але порядний.

Сганарель

Звідки ж ви дізнались,

що донна Соль на маскараді буде

у молодої командора? Значить,

ви хочете її зустріти там

і взять сюди?

Дон Жуан

(захоплений іншою думкою)

Кого?

Сганарель

Та донну Соль!

Кого ж іще? Хіба ми не для неї

пригналися в Севілью?

Дон Жуан

Я не знаю.

Побачимо.

Сганарель

Ану ж ви розминетесь,

то що я буду тут робити з нею?

Дон Жуан

Нічого. Ти собі в таверну підеш,

вона ж до чоловіка.

Сганарель

Ей, мій пане!

Я доказав би кращого лицарства,

якби-то я був пан, а ви - слуга.

Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.

Осередній дворик (patio) в оселі сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврітанський лад, засаджений квітками, кущами і невисокими деревами, оточений будовами з галереєю під аркадами, що поширена посередині виступом рундука і ложею (великою нішею), покрівля галереї рівна, з балюстрадою, як орієнтальний дах, і поширена в середній частині тим самим способом, що і галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи: широкі і низькі наділ, високі й вузенькі нагору. Дім і галерея ясно освітлені. В дворику світла нема. На передньому плані дворика - альтанка, обплетена виноградом. Дон Пабло і донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорі по галереї походжає скілька гостей - ще небагато,- з ними донна Анна.

Командор

Дозволите мені сюди просити

прекрасну донну Анну на хвилинку?

Донна Мерседес

Аніто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!

Анна

(перехиляється через балюстраду і заглядає вниз)

А вам сюди не ласка завітати?

Ах, правда, не горі нагору йти!

(Збігає, сміючись, прудко вділ).

Донна Мерседес

Ти, Анно, надто голосно смієшся.

Дон Пабло

І жарти сі мені не до сподоби.

Ти мусиш пам’ятати…

Командор

Не сваріте

моєї нареченої за теє,

що близький шлюб її не засмутив.

Я звик до жартів донни Анни.

Донна Мерседес

Пабло,

нам слід піти нагору гості бавить.

Командор

Прошу лишитись трошки. В нас в Кастільї

не звичай нареченим бути вдвох.

Та я не забарю вас. Донно Анно,

прошу прийняти сю малу ознаку

великої пошани і любові.

(Виймає з-під плаща коштовний перловий убір для голови і склоняється перед Анною).

Донна Мерседес

Що за чудові перли!

Дон Пабло

Командоре,

чи не занадто дорогий дарунок?

Командор

Для донни Анни?!

Анна

От ви задля чого

мене питали вранці про убрання!

Командор

Боюсь, я, може, не зумів добрати…

Але я думав, що як біле вбрання,

то білі перли саме…

Анна

Дон Гонзаго,

ви хочете зовсім не мати вад,

а се вже й не гаразд,- се пригнітає.

Донна Мерседес

(нишком, сіпнувши Анну)

Аніто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!

Анна мовчки вклоняється командорові глибоким церемоніальним поклоном.

Командор

(здіймає убір над її головою)

Дозвольте, щоб я сам поклав сі перли

на гордовиту сю голівку, вперше

похилену передо мною низько.

Анна

(раптом випростується)

Хіба інакше ви б не досягли?