Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Возный. Ох! правда, правда; даже i в повiтовом судi, i во всiх присутственних мiстах унинiє воспослiдовало; малiйшая проволочка iлi прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленiє; а взяточок, сирiч — винуждений подарочок, весьма-очень iскусно у iстця iлi отвiтчика треба виканючити. Та що i говорить! Тепер i при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на свiтi.

Выборный. Зате нам, простому народовi, добре, коли старшина, богобоязлива i справедлива, не допуска письменним п’явкам кров iз нас смоктати… Та куди ви, добродiю, налагодились?

Возный. Я намiревал — теє-то як його — посiтити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

Выборный (лукаво). Наталку? А де ж (осматривается)вона?

Возный. Може, пiшла додому.

Выборный. Золото — не дiвка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромi того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить.

Возный. Нiчого сказати — теє-то як його — хороша, хороша i уже в такiм возрастi…

Выборный. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та iще i бiдна. Нiхто i не квапиться.

Возный. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i весьма пристойнiї, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своїм, iзучен ярмолоя i дуже знаєть печерсько-лаврський напiв; другий волосний — теє-то як його — писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй — пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многiї другiї, но Наталка…

Выборный. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр’ю годовав i зодiгав.

Возный. Для чего же неписьменного? Наука — теє-то як його — в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я — теє-то як його — письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян — возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку — теє-то як його — i другого кого годовати i зодiгати.

Выборный. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.

(Выборный поет.)

№ 5

Ой пiд вишнею, пiд черешнею

Стояв старий з молодою, як iз ягодою. (2)

I просилася, i молилася:

«Пусти мене, старий дiду,           на улицю погулять!» (2)

«Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)

Ой не кидай мене, моя голубочко,

Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,

I ставок, i млинок, i вишневий садок». (2)

«Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,

Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка. (2)

Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька». (2)

Возный. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

Выборный. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

Возный (в сторону). Признáюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде — теє-то як його — правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ — теє-то як його — за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?

Выборный. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.

Возный. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв — теє-то як його — так де! Нi приступу!

Выборный. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?

Возный. Она iзлагаєть нерезоннiї — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; i рiшительний приговор учинила — що я їй, а она мнi не рiвня — теє-то як його.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що она не вiрить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що я її давно люблю.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Щоб я одв’язався од неї.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный (с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.

Выборный. Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…

Возный. Не те? А що ж би такеє?

Выборный. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний