Читати книгу - "Принцеса драконів, Ana Mils"

О, Анна, мила. Ти що йдеш сьогодні в школу? – мішаючи суп, запитав чоловік.
Анна підбігла до нього  і поцілувала.
-    Так. Мені вже краще, синці наче пройшли. – сміючись, відповіла Анна.
-    Добре, сідай. Я ось приготував яєчню і суп вариться. 
-    Як приємно пахне. – сівши за стіл, сказала Анна.
Клаус також сів за стіл і почав нарізати хліб. Анна одночасно і їла, і говорила:
-    Де Джес?
-    Я вимкнув годинник, щоб вона відпочила довше. – відповів Клаус.
-    Дуже розумно – і хитро! – сказала Анна, засміявшись. У відповідь засміявся і Клаус.
Анна доївши, поцілувала Клауса і побігла до лісу. Вона бігла з усієї дурі, навіть два рази впала і декілька раз перечипилася через сухі гілки. Анна прибігла на те саме місце, куди привела вчора її таємнича лисиця. Ні чарівного міні-лісу, ні дракона не було. Вона покрутилася на місці, чекаючи, що зараз перед нею з’явиться дракон. Але сталося не так, як вона думала – він з’явився ззаду неї.
-    О, привіт! – щасливо крикнула дівчина і кинулася до нього в обійми. 
Дракону це подобалося.
-    Підкинеш мене до школи? Будь ласкааа – мило з тоненьким голоском промовила Анна.
Звір нагнувся.
-    Залізай. 
Дракон змахнув крилами і повис у повітрі. Листя довкола розліталося в різні сторони, піднімаючи пилюку. Анна почала кашляти. Дракон зразу ж полетів вверх.  Під час польоту Анна почала розмову. 
-    А як тебе звати, у?
Дракон мовчав, але потім відовів:
-    Мені не встигли дати ім’я…
-    Тобто ти живеш стільки років без імені…? – сумно, опустивши погляд, сказала Анна.
-    Виходить так. – відповів дракон.
Після кількох хвилин мовчання, Анна несподівано крикнула:
-    Так не можна! 
А потім подивилася на дракона і тихенько, милим тихеньким голоском запитала:
-    Можна я дам тобі ім’я?
Така швидка зміна тону насмішила звіра.
-    Давай. – з посмішкою відповів він.
-    Хм…Може Драко? 
-    Оригінально. – дракон засміявся.
-    Що тобі не подобається? Так звати мого улюбленого персонажа з мого улюбленого фільму. – обурено сказала Анна, натякаючи дракону, що вона на нього образилася.
-    Хороше ім’я. Можеш мене так називати, якщо так сильно хочеш. 
-    Чудово! – швидко змінивши серйозне лице на радісне.
Дракон знову засміявся.
Вони вже долетіли до школи. Анна показала місце де можна приземлитися. Дівчина злізла, подякувала йому за приємний політ і поцілувала його в щоку. Його здивуванню не було меж, якби він міг почервоніти від сорому, то це активно проявилося б на його шкірі. Анна повернулася до нього спиною і сором’язливо подивилася вниз, та й  пішла. Дракон ще довгий час дивився їй в слід. Він що, закохався?