Читати книгу - "Принцеса драконів, Ana Mils"

Тож, Емми не було той день в школі. Анна помічала, що Беатріс постійно дивилася на неї, а коли вона у відповідь дивилася, то Беатріс опускала очі. Анна не могла зрозуміти, що відбувається.
Після уроків Анна, виходячи зі школи, побачила Беатріс, яка стояла внизу сходів перед нею і дивилася прямо їй в очі. По тілу Анни пробігло тисячі мурашок. Дівчата дивилися одна одній в очі. Анна вирішила обійти її, але Беатріс гукнула її. Анна зупинилася.
-    Анна, ходімо до альтанки. Потрібно поговорити. 
Анна повернулася  до Беатріс.
-    Ми вже раз говорили  і знаєш, мені не дуже сподобалося.
-    Ан…
-    Послухай. Я сьогодні  навіть не відповідала на уроках, якщо тобі так важливо бути першоюу навчанні, то будь ласка! Я не претендую на перше місце, тому дай мені спокій, будь ласка.  – з жалісним виразом обличчам промовила Анна.
-    Вибач мені! – крикнула Беатріс.
Анна стояла з очима, як п’ять копійок.
-    Добре… - тихенько сказала Анна.
Вони пішли до альтанки та сіли одна на проти одної. Беатріс розпочала розмову:
-    Пробач мене, будь ласка. Того дня я…мені шкода. Я така егоїстка і дурепа! Словом, ти мене пробачиш? – дивлячись в землю, сказала Беатріс.
-    Добре. Але…в тебе щось сталося? – запитала Анна у Беатріс.
-    З чого ти вирішила?
-    Ти хочеш сказати, що весь день проходила сумною тільки через мене?
Беатріс мовчала.
-    Ти можеш мені довіритися, якщо що. – усміхаючись, сказала Анна.
-    Не думай, що я зараз жаліюся, але…Я вся така типу крута, красива і багата, насправді…я нещасна. Мої батьки завжди давали мені гроші замість того, щоб провести зі мною хоть трішки часу. Спочатку мені це подобалося, але потім стало самотньо. Це сталося після того, як твої батьки привели тебе в наш сад. Вони тяжко працювали, щоб разом з тобою гарно провести час. Вони віддали всі гроші, які заробляли місяць, щоб за одну годину подарувати тобі щасливі спогади. 
-    Це було на моє десяте день народження… - жалісно посміхаючись, сказала Анна.
-    Ви гуляли, каталися на гойдалках, їли морозиво, фотографувалися. Це було так гарно і мрією для мене. Я була зла, тому не сказала батькам, що твої батьки дали мені гроші. І тоді… - Беатріс почала плакати – твої батьки два місяці працювали безплатно. Я жахливо вчинила! Я монстр! А вчилася я гарно, бо лише мої досягнення привертали їхню увагу.
Беатріс настільки голосно заплакала, що уже оберталися діти, які йшли додому. Анна швидко пересіла до неї і обійняла.
-    Ну все, досить. Так, ти вчинила недобре…
-    Недобре? Це просто жах! – крикнула Беатріс.
-    Годі! Ну перестань. Я рада, що ти виговорилася. – мило посміхаючись, сказала Анна.
-    Тепер ти  розкажеш це всій школі? – витираючи сльози, запитала Беатріс.
-    Ти сама прекрасно знаєш, що я цього не зроблю, Бі. – поправляючи волосся Беатріс, промовила Анна.
-    Як же мені подобається, коли ти мене так називаєш. – посміхаючись, сказала заплакана дівчина.
-    У мене так кішку звали.
Дівчата засміялись.
Анна витерла своїм рукавом сльози Беатріс і запитала:
-    А де твої подружки?
-    Оу…а вони мене зрадили. – саркастично сказала вона.
-    Що сталося? – запитала Анна.
-    Я вирішила їх перевірити. В інтернеті побачила одне відео ну і…Словом, я сказала, що мої батьки збанкрутували й в мене більше немає грошей. Потім попросила позичити трішки. Але вони тоді похмуро подивилися на мене і сказали, що без грошей я їм не потрібна. Тобто, вони дружили зі мною лише через  гроші і не більше. Я хотіла запропонувати тобі стати моєю подругою, але я так розумію, що мені не варто ні на що надіятись, так?
-    Звичайно я не проти з тобою дружити! – з яскравою посмішкою сказала Анна. 
      Ой, я зовсім забула. Мені час йти. – взявши портфеля, продовжила дівчина.
-    Бувай. – прокричала Беатріс, коли Анна була вже на дорозі.
Анна у відповідь помахала  рукою і посміхнулася. Анна швидко побігла додому. Коли вона пробігала біля того місця, де зранку була вона з драконом, то її хтось гукнув тихим грубим голосом:
-    Анна!.
Дівчина від несподіванки злегка крикнула. Потім подивилася в кущі, приплющивши очі.
-    Це я. 
Анна побачила велику голову – то був Драко.
Анна широко відкрила рота, посміхаючись.
-    Ти весь цей час був тут? – запитала дівчина у нього.
Звір нагнувся, щоб Анна залізла і відповів: 
-    Я тебе чекав. 
-    Оу, це так мило. – сказала вона і ніжно погладила його шию.
Дракон злетів. Всю дорогу вони розмовляли і веселилися, поки не прилетіли до лісу. Анна пішла додому, попрощавшись з Драко. Але їй було мало того часу, що вони провели. Прийшовши додому, Анна швидко поїла, розказала як справи у школі Клаусу і Джес, а потім пішла до своєї кімнати робити домашнє завдання. Вона почала з твору, який задали написати на тему «Моя мрія». Анна сиділа за столом цілу годину, не написавши навіть слова. Дівчина все розглядала свій амулет. Та раптом, Анна підскочила зі стільця, схватила куртку і побігла до виходу. Джесіку і Клауса викликали до маєтку, тому щодо того, куди Анна погналася майже ввечері, питань не було. 
Анна прибігла на те саме місце. 
-    Драко! – крикнула дівчина.
Дракон зразу ж як її побачив – скинув маскування.
-    Привіт! – промовила вона до нього.
Звір обтрусив листя, яке налетіло на нього, поки він спав і відповів:
-    Недавно ж бачилися.
-    Та коли це було? – сказала вона, закотивши очі.
-    Всього то якихось 2 з половиною години.
-    Це занадто багато. Я скучила. – дівчина мило посміхнулася.