Читати книгу - "Принцеса драконів, Ana Mils"

Я тобі дещо принесла – подарунок! 
Анна дістала з кишені амулет.
Дракон зразу як тільки побачив його – відскочив від дівчини, наче злякавшись.
-    Драко, що таке? – тремтячим голосом запитала Анна. 
-    Звідки він у тебе? – з підвищеним голосом запитав дракон.
-    Це єдине, що залишилося мені від батьків.
-    Так значить, це ти - загублена принцеса! Як я раніше не здогадався? Скільки було збігів з самого початку…
-    Що ти верзеш? – без жодного розуміння крикнула Анна.
Та якби  мою маму вбили у мене на очах, то я це точно запам’ятала б! 
-    Хочеш сказати, що ти не помітила схожості між тим амулетом, що я описував і цим? – уже із грізним тоном сказав звір. 
Анна опустила очі до низу. 
- Значить, твоя тітка – сестра колореви Клер. А це означає, що твої справжні батьки не в автокатастрофі загинули. Лисиця Долі не даремно  тебе привела до мене. А щодо твоєї матері, то ти і не мала пам’ятати як вона загинула. Говорили, що чаклун – той самий друг дракона, заблокував спогади принцеси, щоб вона – ТИ не розкрила свою магічну силу і не випустила свій гнів і розчарування на рід людський. Час тоді швидко пішов вперед на тисячі років, залишивши мешканців Мейси такими, як були тоді. Це така побічна дія. Вся ця історія про тебе, Анна! 
Анна була шокована словами Драко. Вона подивилася на амулет, піднесла до серця обома руками, впала на коліна і голосна закричала. Вона плакала без зупину. Сильніше навіть, ніж тоді, коли Анна лише почула цю історію, адже тепер ця історія була про саму неї.  Дракон просто дивився на неї і нічого не робив. Він картав себе, адже розумів, які можуть бути наслідки, якщо хтось дізнається. 
Анна все продовжувала плакати, все голосніше і голосніше. Закінчилося це тим, що вона втратила свідомість. Драко одразу ж наблизився до неї. Він не знав, що робити, тому просто ліг біля неї, обгорнувши своїми крилами. Так вони лежали десь пів годинки. 
Анна потихеньку почала приходити до тями. Прокинувшись остаточно, дівчина побачила, що Драко лежить біля неї, обіймаючи її. Це дуже зворушило Анну. 
-    Драко… - хрипливим голоском гукнула вона дракона.
Він прокинувся.
Анна посміхнулася, подивившись на нього. Тримаючись за голову вона сказала: 
-    Скільки я плакала за все своє жалюгідне життя, але жодного разу не втрачала свідомості. Як же голова болить.
Дракон подивився на неї, а потім зрозумів, що серед його рослин є щось від головного болю. Він роздивився по сторонам, а потім став на задні лапи, а передніми нахилив гілку дерева з яскраво-жовтими квітами.
-    Зірви одну і з’їж. Тобі стане краще. – сказав він.,
Анна так і зробила, як велів дракон. Звір відпустив гілку і на них обох посипалися пелюстки квітів. Анна засміялася, а дракон, подивившись на неї – мило посміхнувся. Вона сіла на землю, жуючи квітку. На смак квітка була солодкою і соковитою.