Читати книгу - "Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен"

Я й гадки не мала, чому він мені дзвонить, і навіщо я йому потрібна, але все одно, відповіла на дзвінок:

- Алло, Ані, це ти? - голос Райана був спокійний. Можна сказати такий, як завжди.

- Так, Райан, привіт ще раз. Звідки у тебе мій номер? - здивовано запитала я.

- Повір, я все про всіх знаю. Тим більше твоя найкраща подруга - моя дівчина. А я хочу дружити зі всіма подругами своєї дівчини, - почав говорити він, а я тільки закотила очі. - І так, ти питала, навіщо я тобі дзвоню... Лія сказала, що ти не хочеш йти до неї в гості. Вона ображається на тебе.

- І? Я ж вибачилася. Вона знає причину, чому я не пішла.

- Вона хотіла, щоби ви потусили разом, тому якщо ти не хочеш йти до неї, то зробимо іншим чином: я роблю вечірку у п'ятницю і запрошую весь коледж. У тебе немає вибору, ти мусиш прийти. Лія зрадіє.

Який же він наглий!

- Я подумаю над твоєю пропозицією, але не впевнена, що буду там. До зустрічі. - сказала я і завершила розмову, не дослуховуючи його до кінця.

Чорт, та яка вечірка? Я вже давно не ходила на вечірки і не збираюся найближчим часом, а все ось чому:

Остання вечірка була у Лії, коли вона святкувала своє повноліття. Ми всі танцювали, пили, розважалися. У той день я була взагалі не своя. Я напилася в дрова, і танцювала мало не голою на машині містера Нілсона (тата Лії). Ще й з Лією! Це закінчилось тим, що її сусіди викликали поліцію і нас забрали у відділок, де ми мали відсидіти до ранку і вибачатися перед її татом. Потім на мене чекали лекції вдома і домашній арешт на місяць. Бррр, не хочеться згадувати. Досі соромно... Після цього, я й стала домашньою занудою, яка вибрала б варіант полежати під теплим пледом, дивлячись мелодраму, аніж іти на вечірку.

Забувши про ці неприємні спогади, я вирішила вчити конспекти з правознавства. Потім приїхали мої батьки і ми разом поїли. Все як завжди. 

Після вечері, я пішла в душ. Висушивши волосся та одягнувшись у піжаму, я вляглася в ліжко. На годиннику 23:43. Пізно вже, пора спати.

Я накрилася ковдрою з головою і зовсім скоро заснула.

***

POV Author

А на іншому кінці світу, життя тільки розпочиналось...

- Дейве, ну чому ти нас не слухаєш?! Ми ж хочемо, як краще, ти не розумієш?! Якщо ми переїдемо до Вашингтону, то нам там буде набагато краще! - підвищив голос чоловік близько п'ятдесяти років.

В той момент він кричав на сина, який до цього моменту ігнорував цю нудну розмову, переписуючись в інтернеті, але зараз його нерви уже не витримали:

- Це тобі з матір'ю буде краще, а не мені! Чому ви завжди все вирішуєте за мене? Мені вже двадцять чотири роки, а ви все ще хочете контролювати мене! Якщо так хочете, то їдьте самі! Я залишуся тут, незважаючи ні на що! - крикнув хлопець у відповідь і зірвався з місця.

Дейв Паркер.

Ох, це мрія кожної дівчини. Немає у Берліні такої, яка б не знала це ім'я та прізвище і при зустрічі не кричала, як божевільна. Цей молодий чоловік доволі високий, сильний та дуже красивий. Один з найвідоміших холостяків Німеччини.

Грюкнувши дверима, він вийшов з двору розкішного будинку та сів у свій чорний, як ніч, Порш. Натиснув на газ і поїхав з великою швидкістю через увесь центр Берліну.

POV Dave

Боже, як вони мені набридли своїми рішеннями. Батько вимагає переїзду у Вашингтон, а матір повністю підтримує його. Чому так? Чому ніхто не питає мене? Я вважаю, що я сам ладен вирішувати, як, де і з ким мені жити. 

Але, чорт візьми, в глибині душі, я розумів, що вони так просто не відстануть від мене з питанням переїзду, адже мені тут загрожує небезпека, і рано чи пізно мені доведеться полетіти в іншу країну. Від цієї однієї думки я вже сходив з розуму. Я не хочу залишати своє чудове життя тут, в якому є все: друзі, дівчата, вечірки, машини і навіть гідна робота. 

Ох, потрібно розслабитись. 

Я вирішив поїхати до Ребекки. Вона точно зможе мене розслабити. У неї шикарна фігура, шикарне обличчя, шикарне все, але ніякої симпатії у мене до неї не було і не буде.

Тому що я ніколи не збираюся будувати серйозні стосунки. Це точно не для такого, як я.

Під'їхавши, я припаркував машину і, зайшовши у будинок, піднявся на потрібний поверх. Постукав у двері, спершись об поріг. Не пройшло більш ніж три секунди, як вони відчинилися:

- Дейв! Що ти тут робиш так пізно? Чому не попередив, що приїдеш? - запитала різко вона, притримуючи на собі халат після душу.

О, я вчасно.

- Не чекала? Хотів зробити тобі сюрприз, думав ти зрадієш, - відповів я й усміхнувся так красиво, наскільки вмію.

- Я рада, але...

Я не дав їй закінчити, притиснувшись до неї і промовивши:

 - Ребекко, давай потім? Я не хочу зараз щось пояснювати. Я просто хочу тебе.

Договоривши, я притягнув її до себе, повільно стягуючи халат. Вона все зрозуміла, тому без слів зачинила за мною двері і почала знімати з мене штани.