BooksUkraine.com » Сучасна проза » Таємна зброя 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна зброя"

198
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємна зброя" автора Хуліо Кортасар. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 45
Перейти на сторінку:
до Європи, і говорила це так, просто до Європи, чудово знаючи, що Лаура зрозуміє, що Ніко збирається висадитися у Франції, в Парижі, в домі, де так майстерно вдавали, що забули його, бідолаху.

Він зробив дві речі: написав дядькові Еміліо, вказавши на симптоми, які його занепокоїли, і попросив негайно навідатися до мами, аби упевнитися і вжити відповідних заходів. Випив одну за одною дві чарки коньяку і пішов додому пішки, аби дорогою обміркувати, що йому сказати Лаурі, бо врешті-решт він мусив поговорити з Лаурою і ввести її в курс справи. Минаючи вулицю за вулицею, він відчував, наскільки йому важко бути тут і зараз, у тому, що мало статися за пів години. Лист від мами занурював його, топив у реальності цих двох років життя в Парижі, брехні купленого спокою, щастя на позір, підтримуваного розвагами і виставами, вимушеної угоди про мовчання, яка потроху вносила поміж них розлад, як це завжди буває з такими темними угодами. Так, мамо, так, бідолашний коростявий Боббі, мамо. Бідолашний Боббі, бідолашний Луїс, скільки корости, мамо. Танці у клубі Флорес, мамо, я пішов, бо він наполягав, думаю, він хотів похизуватися своєю перемогою. Бідолашний Ніко, мамо, з сухим кашлем, в який досі ще ніхто не вірив, у тому двобортному костюмі у смужку, з тією напомадженою зачіскою, тими настільки піжонськими краватками зі штучного шовку. Розмовляєш хвильку, відчуваєш симпатію, як не запросити на танець братову наречену. Ох, наречена — це надто голосно сказано, Луїсе, гадаю, що можу називати вас на ім’я, правда ж? Однак мене дивує, що Ніко досі не запросив вас до нас додому, ви сподобаєтесь мамі. Цей Ніко такий недотепа, закладаюсь, він навіть не поговорив з вашим татом. Несміливий, так, він завжди такий був. Як і я. Чому ви смієтесь, не вірите мені? Я◦зовсім не такий, яким здаюся… Гаряче, чи не так? Направду, ви повинні прийти до нас додому, мама дуже зрадіє. Ми живемо тільки утрьох, а ще собаки. Послухай, Ніко, ти мав би совість: ховати її від нас, негіднику. Ми одне одному говоримо все, Лауро. З твого дозволу це танго я танцюватиму із сеньйоритою.

Так просто, так гладко — справжнісінький бріолін і краватка зі штучного шовку. Вона порвала з Ніко через помилку, через засліплення, бо братик виявився здатний очарувати її і закрутити їй голову. Ніко не грає в теніс, та й як він буде грати — ви його не відтягнете від шахів і марок. Мовчазний, такий нікчемний, бідолашний Ніко потроху залишався позаду, загублений в кутку патіо, втішаючись сиропом від кашлю і гірким мате. Коли він зліг у ліжко і йому прописали спокій, у гімнастичному і фехтувальному залі Паркової вілли якраз був танцювальний вечір. Таке не пропустиш, особливо, коли має грати Едґардо Донато і вечір заповідає багато. Мамі припало до смаку, що він піде з Лаурою на прогулянку: вона полюбила її як доньку, заледве одного дня вони привели її додому. Послухай, мамо, хлопець слабий і може розтривожитись, якщо хтось йому розповість. Такі хворі, як він, можуть уявити собі що завгодно, він точно подумає, що я увиваюсь за Лаурою. Краще йому не знати, що ми йдемо на бал. Та я не сказав цього мамі, ніхто з домочадців так і не дізнався, що ми з нею зустрічаємося. Доки хворому не стане краще, ясна річ. І так минав час: танці, два чи три бали, рентгенівські знімки Ніко, машина коротуна Рамоса, гулянка в домі Беби, вино, прогулянка в авто до моста через річку, місяць, той місяць, як вікно готелю там, угорі. І ледь підпила Лаура, що опиралася, вправні руки, поцілунки, здавлені скрики, плед з вігоні, повернення в мовчанні, вибачлива усмішка.

Усмішка була майже такою ж, коли Лаура відчинила йому двері. На вечерю була печеня, салат, флан. О десятій прийшли сусіди, які були їхніми партнерами по грі в канасту. Дуже пізно, коли вони вже вкладалися спати, Луїс витяг листа і поклав його на нічний столик.

— Я◦не казав раніше, бо не хотів псувати тобі настрій. Мені здається, що мама…

Він лежав, повернувшись до неї спиною, і чекав. Лаура вклала листа у конверт, вимкнула нічник. Він відчував її поблизу себе, не те, щоб упритул, але чув її віддих біля свого вуха.

— Ти розумієш? — спитав Луїс здавленим голосом.

— Так. А◦ти не думаєш, що вона помилилася ім’ям?

Так і мало бути. Королівський пішак на е4, королівський пішак на е4. Чудово.

— Мабуть, вона хотіла написати «Віктор», — сказав він, поволі впинаючи нігті в долоню.

— А, звісно. Так могло бути, — сказала Лаура. Королівський кінь на f3. Вони стали вдавати, що сплять.

Лаурі сподобалося, що про все дізнається тільки дядько Еміліо, і більше вони про це не говорили. Щоразу, коли вертався додому, Луїс чекав від Лаури якоїсь незвичайної фрази або вчинку, якоїсь щілини у цій досконалій броні зі спокою і мовчання. Вони ходили в кіно, як завжди, кохалися, як завжди. Для Луїса в Лаурі не було вже іншої таємниці, крім її смиренної згоди на це життя, в якому ніщо не стало таким, як вони могли сподіватися два роки тому. Тепер він знав її добре, в час вирішальних протистоянь йому доводилося визнавати, що Лаура така, яким був Ніко: із тих, котрі лишаються позаду і діють лише за інерцією, хоча іноді вона виявляла майже страхітливу готовність нічого не робити, не жити по-справжньому заради чогось. Вона значно краще порозумілась би з Ніко, ніж із ним, і вони обидвоє це знали від дня свого одруження, від перших суперечок, які йдуть після ніжної злагоди медового місяця і жадання. Тепер Лаурі знову став снитися кошмар. Їй снилося багато снів, але цей кошмар був іншим, Луїс навчився його розпізнавати: вона металась на ліжку, щось плутано говорила чи видавала уривчасті скрики тварини, що задихається. Це почалося на борту корабля, коли вони ще говорили про Ніко, бо Ніко недавно помер, а вони сіли на корабель за кілька тижнів по тому. Якось уночі, після того, як вони згадували Ніко, і коли вже починалось те потайне замовчування, яке згодом запанує між ними, Лаурі приснився кошмар. Час від часу він повторювався і завжди був той самий, Лаура будила його хрипким стогоном, судомними рухами ніг і несподіваним криком цілковитого неприйняття. Вона руками, усім тілом і голосом відпихалася від чогось жахливого, що падало на неї зі сну, як велетенський шмат чогось липкого. Він тряс її, заспокоював, приносив воду, яку вона пила, схлипуючи, досі ще наполовину загнана

1 ... 3 4 5 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна зброя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна зброя"