Читати книгу - "Пообіцяй забути, Влада Клімова"

Наступного дня після зустрічі з Веронікою та її чорнявим дружком у нічному клубі я знову мучила телефон в безглуздих сподіваннях знайти достойну роботу. Про вчорашню мандрівку на лівий берег я майже забула, але коли на екрані айфона побачила усміхнену мордочку Ніки, то зрозуміла, що їй сумно й мені прийдеться знайти вагомі аргументи, щоб відкараскатись від чергового побачення з нічними розвагами в тому Голлівуді.

Завжди піднесена дівчина цього разу здається, була чимось дуже схвильована. Сьогодні Ніка вирішила обійтись без привітань англійською мовою й почала так:
– Привіт, Златко! Чого не телефонуєш? Не сподобалось у нас в клубі?
Я людина страшенно чесна, але ж ввічлива. Тому зараз трішки збрехала:
– Чому ж? Сподобалось. Але ти знаєш, що я знаходжусь у нудному процесі пошуку роботи, де легко загубитись.
– Можеш вже не шукати! Вважай, що роботу я тобі знайшла. І не дякуй, ми ж подруги! – почула я доволі дивні слова, та все ж наважилась уточнити:
– Ким? Охоронцем у вашому клубі? Так там наче всі дядьки на своєму місці.
– У нас так. Але є й інші місця. То хочеш дізнатись про що я торочу, чи так і будеш стібатися з нас нещасних? – серйозно спитала дівчина.
– Вибач, будь ласка. Просто я так звикла до тупих запитань, які мені весь час задають, що вже й не відрізняю: де хороше, а де погане, – відверто зізналась я, та Вероніка продовжила:
– Ось я й пропоную більше не слухати байки невихованих чоловіків, а зустрітись зі справжнім роботодавцем. Ти не думай, що мені нічим зайнятися і я відкрила агентство з пошуку роботи для тебе. Все вийшло абсолютно випадково. Тут такий франт тобою цікавиться, що не знаю як і представити. Побачив тебе вчора в клубі, а тепер з’явився знову й вимагає твій контакт. Але ж я дівчинка обережна – без твоєї згоди нізащо не дам.
– А, зрозуміло! Якомусь пихатому дідові сподобались мої довгі ноги? Краще б ти не тягнула мене до себе в гості. А то бачиш: тепер можуть бути проблеми. І не смій нікому давати мій номер. Чуєш, Нікусь! Забудь. Ти ще заміж за свого чорнявого виходити не передумала? – намагалась змінити тему я, але Вероніка стала ще серйознішою.
– Та куди заміж? Приколювалась я. У мене таких «женихів», як дров у лісі. А ти з теми не сповзай. Ніякий він не дід. Мужику років сорок, чи може тридцять п’ять. Хрін їх розбере цих доглянутих та спортивних. Це не наш постійний клієнт, я його раніше ніколи не бачила. У мене була репетиція зранку, а хлопці покликали на вулицю. Я як його Porsche побачила, мало не знепритомніла. Думала, що до мене прийшов. А ні! Він, бачите, тебе шукає. Розпитав так виховано: що і як. Ну, я візьми та й ляпни, що ти роботу шукаєш. Він про освіту спитав. Про твою англійську. Ну, словом, я стала твоїм ходячим резюме. А потім подумав одну мить та й сказав, що ти йому підходиш і попросив контакт...

Я сіла на стільчик посеред кухні й зрозуміла, що від тієї мандрівки в Голлівуд  у мене тепер, дійсно, проблеми. Отак сидиш собі десь з друзями за столиком і не знаєш, що якийсь фірмач вибирає тебе, як ту тваринку в зоомагазині. Та ще й видає вердикт, що я йому бачите «підходжу»! А хто він такий, щоб це робити? Я розізлилась і сказала:
– Нікусь, бери його собі. Коли вже й машина тобі його сподобалась. А я – пас. Буду далі дурнів телефоном вислуховувати.
– Мала, ти не зрозуміла. Цей не відчепиться. У нього очі хижака. Красиві, але хижі. Я на них тут надивилась в різних ракурсах. Кажу тобі: бери поки дають! – підказувала мені бувала дівчина.
– А він мене цілою хоче, чи на фарш? – сама здивувалась своєму цинізму я зараз.
– Та дурненька ти, Златко. В помічниці він тебе хоче. Не більше й не менше.
– Тобто в безвідмовні секретарки? Прекрасно! Я цілими днями від таких ідіотів відбиваюсь, а тут ще й ти сватаєш. Дякую, Нікусю!
– Ну, не знаю. Моя справа запропонувати. Не хочеш бути лицем світового бренду, то й сиди у своїй сталінці з батьками довіку.
– Що-що? Якого бренду? Що він тобі наплів? – чисто з цікавості спитала я.
– Та не наплів він, бо показував їхні глянцеві каталоги й він там на першій сторінці, у всій красі, з моделями та президентами їхніх філіалів по всьому світу. Я й не знала, що до нас такі заходять. Мабуть, випадково забрів у справах, а тут і ти якраз приперлася. Може це твій зоряний час пробив, мала?

Я слухала нашу маленьку танцівницю й гордовито думала про те: звідки їй відомі такі визначення, як «хижак» чи «зоряний час»? Виходить не дарма Вероніка з ранку до ночі пілон своїм тілом шліфує? Он яким філософом встигла стати! А сама навіть не здогадувалась: наскільки більше знає про правду життя ця звичайна непомітна дівчинка. Що ж їй відповісти, щоб відчепилась?
– Добре, Нікусю, давай йому мій номер. Я сама спробую культурно послати його куди подалі. Щоб він тебе, через мене, не діставав. Або залиш його собі, – ніколи не була жадібною я.
– Н-є-є, мала! Мені такого добра не треба. Рівень не мій. Я своє місце давно вже визначила. Тоді чекай дзвінка від зірки Форбсу і бувай здорова!

Я відключила зв’язок та розмірковувала, сидячи на кухні про дивну новину. Виноград, що зранку купила на Бесарабці був доволі смачним і мені було байдуже, що скаже у своїй «промові» претендент в мої боси. Я ж все одно відмовлюсь, то чого переживати? Та до вечора мені ніхто чужий так і не зателефонував.

«Мабуть, передумав закордонний франт або знайшов когось швидкодоступного» думала я, завантажуючи пральну машину. Сьогодні в мене було велике прання. Я зібрала літні речі, які через похолодання вже прийдеться відкласти до наступного року. Та не встигла запустити машинку, як почула виклик. Номер був незнайомий. Я витерла насухо руки та намагалась підготуватись до чемної відмови сторонній людині з вищого світу, як казала Вероніка.
– Алло, я слухаю, – вимовила рівно, наче диктор, як навчали на парах з психології.
– Ваш голос ще чарівніший, ніж Ви сама! Хоча, спочатку представлюсь. Мене звати Богдан Шеремет. Ми організовуємо в Києві нове представництво компанії Inwеy і мені конче потрібна освічена помічниця зі знанням столиці, а також мов. Перепрошую за сумбурне представлення...