Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сьогодні на вулиці чудова погода і мені зовсім не хочеться сидіти вдома. Я вирішую з'їздити до чоловіка на роботу, заразом і з дядьком побачитися.
Вибравши в шафі гарну кашемірову сукню трохи вище колін, я роблю легкий макіяж, укладаю волосся і, накинувши шубку, виходжу з будинку. У дворі на мене вже чекає машина з водієм.
Ми приїжджаємо досить швидко. Я заходжу в будівлю і піднімаюся ліфтом на чотирнадцятий поверх.
– Добрий день Емма, а Роман Сергійович у себе? – звертаюся до секретарки свого чоловіка.
Емма, довгонога шатенка, одягнена завжди за дрес-кодом, у вузьку блузку і не менш вузьку спідницю олівець, що обтягує її пружну дупу, і туфлі на височенних шпильках, ліниво обводить мене поглядом.
– Роман Сергійович зараз зайнятий, – манірно відповідає вона.
– А коли звільнитися?
– Я не знаю. У нього зараз дуже важлива нарада. Можливо, не скоро, – її невдоволення відчувається за кілометр.
Таке враження, що це я працюю на неї, а не вона на мого чоловіка. Але я не бачу сенсу з'ясовувати з нею стосунки, витрачати даремно свої нерви і час, а вирішую зазирнути до свого дядька. Його кабінет розташований неподалік.
– Добрий день Маргарито, а дядько у себе?
– Ой, здрастуйте. Так звісно, проходьте, він якраз зараз вільний. Може чаю, чи кави? – секретарка дуже доброзичлива до мене.
Еммі варто повчиться в неї, як потрібно поводитися з відвідувачами.
– Ні, дякую, нічого не потрібно, – я відчиняю двері кабінету і входжу всередину.
– Вірочка, яка несподіванка, – дядько встає з-за столу і прямує до мене назустріч, широко розставивши руки для обіймів.
– Привіт дядьку Богдане, – ми ніжно обіймаємося.
– Сідай. У тебе до мене якась справа? – він обходить стіл і займає своє крісло.
– Ні. Я приїхала до Роми, але він зараз трохи зайнятий.
– Зрозуміло. Рома працює не покладаючи рук, дуже перспективний хлопець. А в тебе як життя, а то в ресторані й не поспілкувалися зовсім?
– У мене все добре, тільки трохи нудно бути домогосподаркою. Я б на роботу вийшла, але Рома категоричний у цьому питанні. Зараз я займаюся онлайн перекладами текстів з іспанської та англійської мови. Так що хоч якась різноманітність.
Несподівано я помічаю, що очі дядька стали вологими, і він, діставши хустку, мазнув нею по очах.
– Усе гаразд, дядьку?
– Так, не звертай уваги, мила. Просто згадав Олену, і стало сумно. Шкода, що вона не дожила до цього дня і не бачить, яка ти виросла розумниця і красуня.
Мені теж стає дуже сумно від спогадів про маму.
– Я думаю, вона все бачить звідти, – я піднімаю очі вгору і закушую нижню губу, щоб не дати волю почуттям.
– А як справи у Віоли? – вирішую змінити тему, щоб зовсім не розкиснути.
– О, Віола молодець, працює як бджілка, і сувора така, наче директор, – дядько не стримує посмішку. – Дивно, ви хоч і рідні сестри, але такі різні за характером.
– Що є, те є, – усміхаюся.
– Віро, давно хотів тебе запитати. Вибач, можливо, я лізу не у свою справу, – дядько прочищає горло. – Чи не намічається у вашому сімействі поповнення найближчим часом? Я, бачиш, не молодію, хочеться встигнути онуків потримати на руках.
– Ти ж знаєш дядьку, що не все в цьому житті залежить від нас. Чому судилося статися, обов'язково буде. Поки що в цьому плані у нас затишшя.
– А ще я знаю, що кожна людина сама будує своє життя, а не чекає милості від долі, – дядько тягнеться до телефону.
– Марго, сонечко, принеси нам чай, – звертається він до секретарки. – Рома звільниться ще не скоро, тож у нас є ще час. Давай поки що вип'ємо чаю.
Я згідно киваю.
Через п'ять хвилин до кабінету входить Маргарита з тацею.
– Ось, будь ласка, – секретарка ставить на стіл дві чашки з чаєм, цукорницю і вазочку з печивом.
– Дякую, – дядько схвально киває.
– Спробуйте домашнє печиво, я сама пекла, вчора, – зніяковіло каже Маргарита.
У дядька на обличчі з'являється усмішка і він тягнеться рукою до вазочки з печивом. Спробувавши, він здивовано дивиться на Марго.
– Ритуля, виявляється ти не тільки красуня, але ще й господиня. Печиво просто тане в роті. Я починаю заздрити твоєму майбутньому чоловікові, який відхопить такий скарб.
– Ох, ну що ви Богдан Юрійович, не варто, – вона починає червоніти.
Я спостерігаю за всією цією сценою, не промовивши ні слова. У принципі, я вже давно підозрюю, що Марго небайдужа до мого дядька. А що? Він хоч і не молодий, але у свої роки має дуже добрий вигляд. Стежить за собою, завжди охайний, навіть у тренажерний зал ходить періодично, носить якісний, дорогий одяг і як співрозмовник він дуже цікавий. Та й свою чоловічу харизму досі не втратив. Ось молоденькі секретарки й пливуть, побачивши його. Марго не стала винятком.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На уламках щастя, Дана Лонг», після закриття браузера.