Читати книгу - "Два кохання Василини, Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так, у всякій біді і світла сторона є. Тепер лише дізналася, що цінним співробітником вважається. Щоправда, у фінансовому еквіваленті це не мало проявів.
Генка бурчав, що в його плани не входило водити дитину в садок і забирати звідти вечорами. Тому, що їжа охолола чи пересолена. А Василина дивилася на остогидлого чоловіка і все частіше думала про розлучення. Навіщо взагалі такий шлюб, у якому вона ніби сама за себе заміж вийшла? Ні допомоги тобі, ні підтримки. Хіба що для сусідів. Щоб не тюкали, що самотня мати.
У Артура ж була одна дивовижна якість. Він з'являвся тоді, і лише тоді, коли змучене серце закоханої дурниці втомлювалося чекати і переставало сподіватися.
На цей раз він навмисно чекав її на зупинці. Щиро вважаючи, що їм і справді одна і та ж зупинка потрібна. Переконувати Василина не стала. Щоб не ганьбитися в його очах.
Покликав у кафе після роботи. Вася не встояла. Попередила домашніх, що затримається. По роботі. Забігла до перукарні освіжити зачіску та прожогом у кафе.
Артур уже чекав. Із букетом. Галантний, доглянутий до кінчиків нігтів та волосся. Їй навіть ніяково стало за себе. Так, йому його фіфа більше підходить. Одного ж поля ягоди. Щоправда, обручки на його руці не виявилося.
Тут уже Василина зовсім втратила голову, поринаючи в події юності і ніби відтворюючи їх заново. Тільки тепер таки крадькома. Від її чоловіка. А потім виявилось, що і від його дружини. Кільце нині не модно носити. І взагалі! Люди один одному не належать. Не речі ж!
Цей монолог Артур затіяв через місяць таємних пристрасних зустрічей на орендованій квартирі, пояснюючи, чому у вихідні буде недоступний і писати чи дзвонити йому не можна.
Василина похмуро брела додому, втікши з побачення, що не відбулося цього вечора. Їй було боляче та прикро. А ще дуже соромно. Відразу перед усіма. Перед раптово терплячим і дбайливим Генкою. Своїми батьками, які нічого не підозрюють. Дружиною Артура. Але найголовніше – як дивитися в очі доньці? Адже вона зовсім випала з життя малюка, занурена в амурні переживання та плани на чергове світле майбутнє.
Однак, прийшовши додому, завмерла соляним стовпом на порозі власної спальні. Проте замість гніву розбирав сміх. Раптом подумалося, чи така виглядала б і її гола дупа, якби її з Артуром застала його дружина?
У її ліжку, на її чоловікові з перебільшеним ентузіазмом та звуковим супроводом скакала, як на бравому коні, сусідка Анжела. Вечір переставав бути важким і похмурим.
Не знаючи, як поводитися в цій ситуації, вийшла на кухню. Не соромити ж їх за те, що сама прийшла раніше з побачення з чужим чоловіком. Прийшла б як завжди, не застала б цю картину.
Василина скривилася. Цікаво, як довго ця ненаситна мадам займала її спальню? Ще цікавіше, чому це з нею у Генки все чудово виходить, а з самою Василиною лише експрес-забіг на ближню дистанцію.
Коли крики стихли, задоволений, але втомлений Генка поплентався в чому мати народила у ванну під репліки Анжели, що мотивували до нових подвигів, з виглядом тримфатора лежала на сімейному ложі.
Вже виходячи зіткнувся поглядом із дружиною. Заметкався. Тут же рушником обернувся довкола талії. Василина посміхнулася:
- Я там нічого нового не побачу. Ти не соромся.
- Васю, я це... Я тобі все поясню.
- Та нема чого пояснювати, - відмахнулася вона. - Анфіска-то де?
Бідолашне дитя. Батьки в розпусту, а дитина куди ж? Василина похолола.
Подумала ще, а чи знав Гена про її зраду? Чи сам у танок пустився від нудьги?
- Так у батьків моїх, - ховаючи очі, пробурмотів чоловік.
Анжела, що випливла на кухню, сором'язливістю не відрізнялася. Не потрудилася навіть Василинин халат запахнути.
- Чи повернулася вже? - спитала, ніби блудну дочку зустріла вдома о другій годині ночі.
- Так уже вийшло, - посміхнулася Василина, розводячи руками.
Генка здивовано переводив погляд з однієї жінки на іншу, не в змозі визначитися, хто йому дорожчий. Василина йому дружина, у них дитина спільна. Знає її давно, побут уже налагоджений. Але Анжела... Це прямо богиня в ліжку. Такі стрибки влаштовувати тільки вона надихала його.
Анжела тихенько посміювалася, спостерігаючи за його гордістю собою і тихо додаючи в напої стимулятори на кожному рандеву. Перші дві хвилини ясніше ясного сказали, які можливості має цей поні. А їй жеребець був потрібний. Нехай і не породистий, але хоч би витривалий.
- Ти, Гене, речі спокійно збирай, не поспішай. Щастя вам та кохання з Анжелою, - спокійно сказала Василина, встаючи з-за столу. - А я поки що за Анфісою з'їжджу.
- А чого це він має з квартири йти? - обурилася Анжела, знайшов закурюючи посеред кухні.
Хоча після її криків, мабуть, і сусіди теж покурити вийшли.
- Бо вона моя? - наївно ляскаючи віями поцікавилася Васька.
Потім забрала зі столу свою сумку і направила ь до виходу, надавши голубкам воркувати про справи їх скорботні. Квартирних, тобто. Треба ж, які апетити у пані виявилися.
Василина сама не помітила, як опинилася біля входу до храму. Якщо душа може бути за Анфісу спокійна (в надійних, люблячих руках дівчинка), можна і себе трішки пошкодувати. Але жаліти не виходило. А ради потребувала.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Два кохання Василини, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.