Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

підняв, вірніше, підсмикнув очі, кинувши погляд осклілих від незвичних почуттів очей на великий, у тяжкій дерев’яній рамі квадрат вікна, що переливався незахололим желатином у передвечірньому, а може, це ранок, мороці. Нарешті він щось побачив. Ні, він таки побачив. На сірому шматку асфальту він побачив каштанового пса, майже вогненного. Пес був дурнуватим, наївним, тицявся носом у брудні калюжі і гавкав на власне відображення, поклавши вухату голову на лапи. Слідчий підвівся, акуратно поправив штани, попрощався і вийшов, порипуючи блискучим паркетом, наче астральним відображенням його самого. Він теж встав, повернув вухо до безмежної анфілади кімнат і почав ловити розпачливе дзижчання заблуканої мухи.

Пізніше, коли він вирішив, що це йому ввижається, він перевів погляд на стіл, погляд його заблукав, перелякано розсипався на тисячі очей у синій кришталевій попільниці, з недопалком жіночих «Вог». Він зрозумів, що Лада не курила таких сигарет. Його дружина любила хильнути міцного рому або віскі, найдешевшого, яке смерділо самогоном, а потім розкурювала сигару. В її рожевому, красивому, як два слимаки, роті сигара виглядала до противного непристойно, принаймні він говорив так. Тільки зараз він відчув, що секретарка збуджена, до непристойного, до тошнотворного, ось так просто, як завжди жінки сприймають смерть: збуджуються, молодшають; так, наче смерть з розгону вдарилася об неї, пролетіла високими анфіладами, відскочила від її недоступного кароокого розкосого погляду і застрягла у його горлянці. Він облизав губи, лизнув кінчиком язика, зовсім по-жіночому, анус його болісно і солодко стиснувся; за вікном товстим шматком слюди сунулося небо. Настав час сутінків, і всі його кишки просили їсти, лише мозок тупо ловив сигнали з того кінця будинку. Мармурові янголи з луками трусили в тінях маленькими пісюнами, натягували луки і безтурботно сміялися над смертю.

Секретарка стиснула його вуха, товсті і м’які, теплі, наче у породистого, вгодованого і добре доглянутого пса. Він тицявся обличчям у складки її костюма, йорзаючи коліньми по начищеному паркеті. Голомозий, без жодних ознак волосся на черепі, тому вона, напевне, і взяла його за вуха. Так він мучився цим, думаючи про свої вуха, про спітнілий лоб, перебираючи жвавими пальцями недешеву мануфактуру її вбрання. Нарешті, коли відкрилася її голизна, виліплена немов з добротного цільного шматка плоті, його охопило зовсім дике збудження, воно надійшло від самих кінчиків пальців, двигонуло усім його тілом. Прекрасний, майже взірцевий образ хтивості, з м’якими лініями, повними ногами, високими грудьми, ніжною кремовою шкірою і розкосими очима, з добродушним зблиском в очах, котрий говорив тільки про те, чого жінці хотілося нині, а не десь-так-чогось-там-колись. Вона перевернулася на живіт, випнувши округлі сідниці, широко розчепіривши точені ноги, виставивши сороміцькі губи з розгорнутими краєчками, і він, мало не захлинувшись, важко ковтнув слину, що непомітно набігла йому повний рот. Аж тоді плавно ввійшли два пальці, вказівний і підмізинний, у свіжу набухлу плоть, і він почув тугий стогін задоволення. Язик його пройшовся звично жолобком спини, завібрував між сідницями… Він солодко лизав їй стегна, внутрішні лінії довгих ніг, а вона лежала – чудесна жива статуя, довершена у своїх лініях, рухах і тремтіннях. Її глухуватий, хрипкий, покірний голос ніяк не в’язався зараз з тим холодним і самовпевненим образом, що запам’ятався з тих моментів, коли він періодично зустрічав її у довгих коридорах чи ще десь. Чи більше він її ніде не бачив? – зовсім чітко, відсторонено майнула йому думка.

Він сів їй на ноги і ніжно вкусив за кінчик вуха. Вона з солодким тремтінням відчула в собі його пальці. Коли вона застогнала, так, саме так, як йому хотілося це почути, він почав рухати пальцями, а лівою рукою прихопив палаючу копицю її волосся, підняв голову, розвернув: скула й одне око, затягнуте плівою задоволення. Пізніше, коли він розвернув її на спину й підхопив під коліна, почав упивати її п’янкі жіночі соки, помалу запускаючи язик, він побачив досконалість її грудей, але досадлива думка, що жалюзі підняті, що вони в кімнаті його колишньої дружини, муляла. Але не дуже. Він слухав її голос, відчував, наче він сам жінка, сам упокоєний, хоча насправді все було інакше. Він збуджувався, аж до шпильок в руках. Нарешті він увійшов у неї, її гнучкі, з гострими нігтями пальці ухопили його за звислі боки, живіт йому вдалося якось втягнути, і вона розтягнула стогін, той, що справжній, не дубльований тисячу разів, не повторений, не завчений. Голос підіймався віднизу, пробирався лабіринтами живота, клекотів у грудях, а потім виходив з пухких, гарної форми вуст, з її рота з двома блискучими рядками зубів, де плавали світлячками нічні вогні. І коли він подумав про жалюзі, в ту хвилину, зовсім несподівано, майже ганебно недопустимо і несподівано, він вивергнувся у неї гарячим потоком, аж мороз пішов по шкірі, а спину й сідниці взяли судоми. Такого він давно не відчував. Але потім, майже за хвилину, коли її руки витерли його єство рожевою носовою хусточкою, він знову збудився.

І зараз вона була зверху нього, у всій пишноті, з відкритими грудьми, тугим животом, що переливався хвилями.

Головне, не було того одноманітного і звичного, що кінчалося у нього кислим оргазмом, холодним і липким поцілунком, а потім хотілося тупо завалитися на бік і спати. Нічого подібного. У цієї жінки було все. І він знову вивергнувся, вона встигла ухопити, по-телячому ніжно, ротом і випити все до статку. Він краєм ока зирнув у вікно; щось затремтіло, наче налипло на екран його погляду. Ліхтарі вогняними кулями спочатку висіли в просторі, а потім потухли, наче враз усі висипалися яблуками на луджений місяцем асфальт. Вона лягла на нього, волого підсунувшись йому до обличчя, і язик сам собою забігав у щілині, злизуючи солоне, а його стегна обпекло гарячим, і він закрив очі, не розуміючи вже нічого, а тільки плив, ухопившись за пухкі сідниці. Вона вибухнула першою, гучно і солодко, а потім він увійшов у неї ззаду, сидячи на її пружних довгих гарних ногах, пустивши тихого півня, пукнувши від задоволення.

Пухкий сніг валив за вікном, і він дивився на нього, не відчуваючи ніяких запахів і не відчуваючи себе – тільки жар між стегнами і гарна вигнута спина з м’якими м’ячиками м’язів під оксамитною шкірою. Жінка закидала голову, її волосся розвіювало з кожним рухом тонкі запахи парфумів, пещеної шкіри, розпашілого тіла. Білі простирадла хрумтіли – повільно, рівно в такт тілам, голосам і тихому вечору, що розливався, здавалося, йшов від вікон, від предметів. І цього разу він раптом голосно крикнув, заглушивши її зойк –