Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

Дід Мороз відпихнув святого в сніг, підійшов до саней Миколая і, схопивши мішок, висипав його на дорогу. У світлі ліхтаря заблищали агатові брошки, дерев'яні шкатулочки, латунні дорожні іконки, зашелестіли старі, видані ще до революції книжки. Мороз зневажливо штовхнув ляльку з фарфоровою головою.

- Дешевий мотлох, - прокоментував він.

Святий намагався підвестися, але черговий стусан звалив його на землю.

- Знаєш, що зараз модно? – з презирством у голосі спитав Дід Мороз. – Дивись!

Знявши зі своїх саней мішок і розв'язавши його, він відкрив ширший отвір, щоб лежачий міг побачити вміст: ведмедики, пластмасові ляльки, танки, дерев'яні пістолети…

- Але так не можна, - залишком сил прошепотів Микола. - Воєнізовані іграшки пробуджують агресію ...

– І дуже добре. Нікому зараз не потрібні підігріті галушки, як перед революцією. Ми творимо новий народ. Суспільство, яке рознесе на всі боки світову революцію, яке втоптуватиме ворогів у землю.

З-за саней вийшов чоловік у сірому костюмі, в натягнутій на лису голову шапці.

- Бачиш? – спитав Дід Мороз. – Оце і є майбутнє. Вічно живий Ленін. Ленін та я. А ти вже скінчився. Ти нікому вже не потрібний. Чуєш? Нікому.

- Але декому я таки потрібен…

Дід Мороз витягнув з кишені шуби револьвер. Револьвер був дерев'яним, але його зарядили всією ненавистю, що нагромадилася під час численних ігор у війну. Він прицілився у святого і натиснув на курок. Пластмасова куля пробила плащ і заглибилась у тіло. Микола відчув несамовитий біль. Він захрипів.

- Пгощайте, товагишу святий Миколай, - саркастичним тоном промовив Ленін, впираючись у сани узурпатора. – Такими є закони пгигодного відбогу. Слабкий повинен піти.

Сани поїхали, у темряві залишилася лише купа розкиданих на снігу дрібниць. Микола насилу підвівся з землі і онімілими пальцями виколупав кулю з-під каптана. Вона була настільки гаряча від ненависті, що ошпарила йому руку, так що він викинув її подалі в сніг. Ще він відчував цівку крові, що стікала під одягом.

- Так мертвого ж не вбивають, - сказав святий сам собі.

Він одразу ж відчув себе сильніше, до того ж, цієї ночі слід було виконати ще завдання. І він вийшов у дорогу. Святий йшов через ліс, вистукуючи ногами чіткий ритм на укатаному машинами снігу, що окам'янів від морозу. Але дорога була далека, а він з кожним кроком втрачав сили, проте зрештою дістався невеликої землянки, віддаленої від тракту на пристойну відстань. Це місце Микола пам'ятав добре, тут ось уже два роки ховався хлопець, дезертир із Червоної армії, тому святий постукав у двері без побоювань. Йому відчинили. Біля парубка стояла боса дівчина. Побачивши святого, вона широко розплющила очі.

- Митя!

- Я ж казав тобі, люба, що святий Миколай справді існує. Проходьте будь ласка.

Усі троє увійшли до будинку. Тут горіло кілька свічок. У найдальшому кутку висіла невелика іконка. Ялинки не було, лише на кривому столі поклали соснову гілку, прикрашену кульками.

- Мир вам, - сказав Микола.

– З цим буде складно, – посміхнувся Мітька. – Дозволь, Миколо, представити тобі. Це моя дівчина, Дар'я Іванівна.

- Дуже приємно.

- А ти справді святий Миколай? - запитала та.

- Так.

- Ну, звичайно ж - так, - поспішив запевнити її хлопець. – Зараз я тобі доведу.

З невеликої полички він зняв розсипаний, ще дореволюційний молитовник і розкрив його на ілюстрації, що зображувала ікону святого Миколая зі Знаменням. Дівчина зблідла і відступила. На крок. Обличчя гостя повільно, з певним зусиллям, змінилося: зараз воно було ідентичне із зображенням у книзі. Молодий чоловік закрив молитовник, і обличчя святого поступово почало набувати попереднього вигляду. Обидва посміхнулися. Дезертир та гість.

- Отак воно й виглядає. А маю для вас подарунки.

- Подарунки, - здивувалася дівчина.

- Адже сьогодні Різдво.

Він розкрив мішок, дістав зсередини трохи пошарпаний паспорт.

– Це вам, – вручив він документ Мітьці. – Новий паспорт. І ще дещо, - подав він невеликий золотий ключик. - Москва, вулиця Некрасова чотири, квартира вісім. На нову життєву дорогу.

- Що це означає?

- Житло. Для вас.

- Але ж я не...

- Усі сусіди підтвердять, що там ти живеш уже з десяток років, п'ять років тому батьки поїхали до Вологди, і ти залишився на господарстві сам. Ти навчаєшся у політехнічному. Залікова книжка та розклад занять у шафці під радіо. Кефір у холодильнику[8].

- Яким же це дивом... - почала Дарія.

- Це ніч чудових подій. Нехай вона залишиться у вашій пам'яті назавжди. У Росії залишилося дуже мало порядних людей. Ми повинні про них піклуватися. А для тебе, душенько, покопався він у мішку і витягнув невелику, гарну грузинську ікону, намальовану на томпаковій пластині[9]. - Твоя покровителька. Нехай принесе тобі щастя в роботі, бо про особисте життя турбуватися тобі нема чого, - вказав він жестом на колишнього дезертира.

- Прийди до нас за рік, - попросив Митя.

– Боюся, що вже не зможу. Так мало людей у мене вірить. Моя сила слабшає.

- Я з сьогодні в тебе вірю, - прошепотіла Дар'я. - І чекатиму тебе, навіть якщо ти не прийдеш.

Святий послав їм сумну усмішку і вийшов у темряву. Тепер з нього впала вся напруга цієї особливої ночі. Він їх обдарував. І зараз був лише людиною. Ніхто на нього вже не чекав. Ліс був порожній і темний. Миколай йшов уперед. Ішов багато годин. А потім упав у сніг.

Протокол огляду трупа

Десятого січня цього року міліцейський патруль на дорозі, яка веде з міста до покинутої мідної шахти, знайшов чоловіка. Небіжчик був одягнений у неповний костюм Діда Мороза, тобто оксамитову шубу (червону), з палицею і з плоскою червоною шапкою у формі миски. Бороду мав натуральну. Вік, на вигляд, років сто. На тілі не знайдено будь-яких документів або посвідчень, які б дозволили ідентифікувати особистість. Біля небіжчика лежав мішок із вкрай контрреволюційними предметами, тобто з книжками, виданими ще до введення народної влади, в тому числі частина на тему релігійних забобонів, олеографічні портрети останнього царя, дорожні ікони, старовинні ляльки тощо. (Детальний перелік у додатку). У кишенях покійного знайдено золотий годинник з монограмою останнього царя, ключ від навісного замку та сім карбованців двадцять одна копійка дрібницею. Годинник та гроші зберігаються окремо. Ймовірна причина смерті – замерзання.

Не минуло і десятка років, і вся