Читати книгу - "Життя в натхненні, Михайло Мішин"

Коли ми були малими, батьки працювали у колгоспі. Так їм там гроші не платили. За роботу ставили паличку. Вийшов на роботу - трудодень, одна паличка. Завтра вийшов - ще трудодень, ще одна паличка. Скільки паличок - скільки трудоднів. Припустимо, моя мама заробила за місяць 25 трудоднів, за другий місяць десь там 20 трудоднів, скільки раз вийшла.

А потім, коли уже зберуть врожай, то вони оці трудодні підраховують. І тоді на цей трудодень розподіляли, скільки кілограм пшениці дадуть. Або на цей трудодень давали кавунів. У нас дуже великі баштани були. Дині і кавуни збирали в купу, а потім розподіляли. На кожен трудодень виділяли стільки кілограмів кавунів. Ото порахують і привозять тоді пшениці та кавунів додому.

Далі обирають час, збираються у селі і везуть цю пшеницю на млин в інше село. Тут млина не було. Там зроблять борошно і везуть назад. Тоді печуть хліб. Через якийсь час з'явилося і жито. Жита давали потроху, і житнє борошно було.

Грошей не було ні в кого, бо за гроші ніхто не робив. Зарплати, грошей не давали. Пенсії нікому не платили. Тільки те, що ми виростили - оце ми їли, оце ми і пекли, і варили, і тим святкували.

Було таке свято - обжнивки. Як у колгоспі весь урожай зберуть, так тоді роблять свято. Готують, пироги печуть, ріжуть там якусь худобу, свинину жарять. Накривають столи у колгоспі. Це все безкоштовно. І тоді такі обжнивки були! Всі сидять, співають. А гармошка як заграє, то так завзято танцюють!

У колгоспі збори проводили. Коли когось треба призначити на іншу посаду, або коли вирішують, скільки за трудодень зерна там якого будуть давати. А щоб народ привабити туди - так це гармошка грає. Приходить гармоніст. А він один на село. І як розтягне ту гармошку, і польку як видасть! І тоді танцюють усі. До того радуються! Бо інших спільних радостей було небагато.

А згодом приїхав один болгарин і йому виділили площу, певну кількість гектарів, і він почав вирощувати овочі. І моя мама там працювала. От тоді нам було добре. Мама принесе звідти і перцю, і помідора, і баклажан. Цибулю вирощували там. Але там була дуже важка робота.

Раніше труб не було. Робили грядки і до них по канавах текла вода. От тече сама головна канава, від неї вниз ідуть по городу менші порожні канави. Для того, щоб полити грядки, наприклад, перший ряд, треба прорубати оцю основну канаву. Тоді вода іде сюди і поливає ці всі грядки. Спочатку в одну канаву, потім в іншу канаву потрібно прорубувати. І так кожну ділянку.

Були такі тяпки, як півсонця півколом, здоровенні такі. Пам'ятаю, я ходила до мами, так я не могла і підняти ту тяпку. А жінки там підіймали та прорубували ці канави. Дуже важка була праця.

А які податки були! Немає курей - а все одно 150 яєць здай.

Молоко теж носили у колгосп. Корова була, тому що без корови не можна було, бо діти. Треба чимось же годувати дітей. Я не пам'ятаю точно, але якусь кількість літрів молока треба було здати в колгосп. А вони везуть до держави.

А якщо немає - плати гроші за це. От така була вимога.

А потім, коли прийшов до влади Маленков, він скасував ці закони. Та я пам'ятаю досі! Боже, яка була радість! Не можна словами висловити, як раділи люди, коли скасували оцей закон.

А потім уже почали давати гроші колгоспникам. Спочатку 8 карбованців, а згодом додали 12.