Читати книгу - "Життя в натхненні, Михайло Мішин"

Біля будинку було близько гектара землі. Сад був, а все інше - то город.

Там солонці були, тому так і називався Солонянський район. Бо земля була дуже солона. А як викопали колодязі, так і кури не пили тої води. Дуже вона була солоно-гірка.

Далеко там був колодязь, чогось він називався Духновський. Хто його назвав я не знаю. І ото звідти мама носила воду на коромислі. І взимку, і влітку. Треба принести води і напоїти худобу, дітей помити, одяг випрати. Їсти та пити - все носили із Духновського колодязя.

Від хати униз отак був город, а за ним вже толока, там трава росла. Внизу садили помідори. А вода не дуже далеко. Так там робили копанки, круглі ями такі, і там вода була. Вона була не дуже, але ми нею поливали.

Щовечора ми бігли вниз - поливать капусту. Це було наше завдання. І це всі, і сусідські діти - вечером біжимо вниз поливать.

Береш відро, до відра мотузку. Набираєш із копанки і іншому наливаєш у відро. Той несе, поливає. Знову, один стоїть набирає, а іншим у відра ллє. Так ми поливали ту капусту.

Садили ми багато буряків. Буряки нас дуже виручали. Ми їли ті буряки, і варили, і пекли їх. Пізніше і солодкі буряки з'явилися.

Картопля своя була. Бо якщо не виростиш картоплю, так у тебе не буде нічого. Купити ні за що було. А картопля - це ж основне. І пиріжки з картоплею пекли, і варили у мундирах, їли разом із соліннями, з капустою солоною.

Коло хати були посаджені вишні. Чогось раніше культивували одні вишні. І ще були шовковиці.

Ми у дитинстві не мали уявлення, що ще є яблука, або там інше. А коли посадили яблука через якийсь час, то ми називали це дерево не яблуня, а вишня. Так воно відклалося у нашій свідомості.

Тож ми рвали вишні, сушили їх, бо більше нічого нема. А коли вони були ще свіжі, то варили вареники і пекли пироги. Оце вже що, так це вареники! Ой, така смакота була!

Оце були в нас такі фрукти. А інше - то все город.

Кукурудзу їли, молоду кукурудзу варили.

Баштан свій. Садили і кавуни, і дині. І родило, добре росло, то ми вже об'їдалися цим усім.

Що нас тоді сильно підтримувало – так це гарбузи. А ми їх називали “кабаки”. І ото мама кабаки і варить, і пече половинками у печі, і шматочками, і повидло робить - і все з кабаків!

Тоді цукру не було в той час. Так мама додавала туди цукровий буряк. Пече його у печі, вижме соку. А він солодкий! І тоді цього соку з кабаком, а тоді ще й вишню! Раніше не варили варення, а сушили вишні. І туди додасть мама сухих вишень - і це вже такий делікатес!

Раніше ж цукерок не було. Ми не знали, що таке цукерки. Минуло багато часу, поки кусковий цукор почали завозить.

Хліб ми пекли самі. Ми і житній хліб пекли, і білий хліб пекли. Дуже смачний хліб. Як спече мама - й цілий тиждень хліб не черствіє. Опускали його у льох. У льоху діжка, на діжці стоїть така полиця із дошок, і там складали хліб. Він стоїть цілий тиждень. Це не хліб, а смакота!

Якусь свинячку тримали, то різали - і жирок був.

Пізніше почали соняшники вирощувати і соняшникову олію бить. Ото зіб'ють, і в бідоні вона і рік стоїть.

І все те, що вирощували, тим ми і жили.