Читати книгу - "Душею не прийняти і розумом не осягнути, Ніка Цвітан"

Вона сидить на низенькому стільчику і ножицями ріже смужки для маскувальної сітки. Скоро прийде невістка з кумами і подругами, будуть заплітати ту сітку. А ще готувати продукти для передачі на фронт.

Сьогодні рівно місяць як почалася війна. Чи думалось таке, чи гадалось. Навіть уві сні не наснилось. Рівно місяць тому вона готувалась святкувати свій поважний ювілей.

Пам'ять услужливо підсовує спомин місячної давності …

… Двадцять четвертого лютого 2022 року у баби Нюри ювілей. Вже 90 літ топче ряст, осяваючи своєю добротою все довкола. Маленька, худорлява, ледь нахилена її постать з паличкою в руках часто мелькає на власному подвір’ї, та на подвір’ї свого сина, що по сусідству. До її двору часто сходились старшого віку жінки, як казала баба Нюра «на посидінки», щоб поділитися сільськими новинами.

А от напередодні ювілею з’їжджалися машинами її нащадки. А була вона, як казали в селі «багата бабуся» і мали на увазі не достаток. Мала баба Нюра сина, що жив поряд (йому майже 72), доньку в сусідній області (69 років), троє внуків з дружинами і внучку з чоловіком(45 – 49 років), п’ятеро правнуків і три правнучки(20 – 28 років) , четверо вже були одружені та вже четверо праправнуки (дошкільнят).

Приїхали вже всі, крім  правнука Василька, що був студентом Київського університету і якого треба було зустріти близько четвертої години ночі на залізничному вокзалі за 60 кілометрів.

Вона була вдячна БОГУ, що подарував їй таку можливість побачити всіх дітей, бо хто знає, коли зберуться разом і скільки їй відміряно ще на цьому світі. Але на душі, чомусь замість радості, каменюкою висіла якась тривога, якесь страшне передчуття. Чомусь хотіла плакати. «Невже до завтра не доживе? Хоч би ще Василька побачити». Аби знала, краще б не дожила… 

Василька любила особливою любов’ю, хоча не виділяла серед інших. Він був названий на честь її чоловіка, єдиного, хто називав її «моя Ганнуся». Та й ззовні був схожий на нього.

Поїхали автомобілем на залізничний вокзал двоє онуків за Васильком, і вже на зворотному шляху побачили і почули ….

… Війна …

За столом сиділи як на поминках. Хтось запропонував спільне фото. А потім роз’їхалися, просили її молитися.  Вона ж лишилася. Молилася і молиться, випрошує у ГОСПОДА захисту для дітей, для України, адже на фронті зараз онуки і правнуки, крім Василька (бо ж студент). Вона згідна, щоб БОГ забрав її, але зберіг дітей. Просить Божу Матір, щоб захистила …

Невістка у будинку баби Нюри організувала жінок в'язати сітки, готувати продукти для солдатиків, окопні свічки.  Тож і баба Нюра при ділі, ріже тканину на стрічки.

 А ще кожного дня чекає звістки, що живі її соколята. Отому  значку «+» у повідомленні на телефон невістки чи сина радіє більше, ніж у молодості побаченням з коханим.

А найбільше чекає звістки, що вигнали цих клятих зайд і Україна святкує Перемогу.