Читати книгу - "Як я став супер злодієм, Тигер "

Сторінка 48

Усе раптово вибухнуло сліпучим білим світлом. Поле бою, супергерої, суперзлодії — усе зникло в цьому потоці світла, і Андрій відчув, як реальність розсипається на шматки. Він спробував знайти сестру, побачити союзників, але світло поглинуло все навколо.

Раптом усе зникло, і він різко відкрив очі. Він лежав у капсулі, оточений цілющою рідиною, яка підтримувала його життя та поступово відновлювала сили. Андрій відчув легке запаморочення й глибокий, невідступний біль у м’язах. Це був лише сон... але такий реальний.

— Що сталося? — прошепотів він, коли його дихання трохи вирівнялося. Серце все ще билося швидше, ніж зазвичай, наче він тільки-но вибрався з якоїсь страшної битви.

Його очі пробіглися кімнатою, і тут він зрозумів, що щось не так. У приміщенні, де він лежав, загорілися червоні сигнали тривоги. По всій кімнаті було чути гучне гудіння та миготіння аварійних ламп.

— Це був сон… але такий реальний, — сказав він сам до себе, намагаючись зосередитися на теперішньому моменті.

Шум битви за межами кімнати ставав усе гучнішим. Коли Андрій підняв голову, двері до кімнати різко відчинилися, і на порозі з’явився **Морок**, поранений і змучений. Його одяг був подертий, а по всьому тілу текли темні потоки крові. Але його обличчя, хоч і напружене, випромінювало холодну рішучість.

— Андрію, — промовив Морок, зупиняючись біля капсули, — нам доведеться негайно тебе перемістити.

Андрій намагався піднятися, але його тіло ще не відновилося повністю після поранень.

— Що відбувається? — запитав він, дивлячись на пораненого Морока.

Морок стиснув зуби, неначе відчував біль від кожного руху, але його голос був твердим.

— Герої. Їхній загін **SSS** рангу прибув на нашу базу. І не тільки вони — їх супроводжують кілька героїв рангу **SS**. Ми не можемо їх зупинити в такому стані, — сказав він, глянувши на свої рани. — Їхній напад занадто сильний, а я не маю достатньо сил, щоб захистити тебе й базу одночасно.

Андрій відчув, як всередині нього зростає тривога.

— Скільки в нас є часу? — запитав він.

— Дуже мало, — промовив Морок, його голос став серйознішим. — Герої вже майже тут. Якщо ми не підемо зараз, ми всі загинемо. Я не можу дозволити їм захопити тебе. Ти ще не відновився, і нам потрібно більше часу, щоб підготувати тебе до наступної битви.

Морок потягнувся до панелі керування капсулою, щоб підготувати її до переміщення. Його рухи були швидкими й точними, попри поранення.

— Завдяки своїй силі, я можу перемістити нас на наступну базу. Але ми повинні діяти негайно. Якщо герої дійдуть сюди, то вже буде запізно.

Андрій дивився на нього, намагаючись переварити ситуацію. Він бачив, що Морок поранений, але його рішучість не залишала сумнівів — вони повинні негайно відступити. Але в нього все ще були питання.

— А що з іншими? Ілля, Діма, Міку, Вероніка… Вони тут?

Морок, відвернувши погляд на рацію, відповів:

— Вони вже відступають. Я наказав їм відійти на безпечну відстань. Вероніка в безпеці, Жінка-Кішка вивела її з бази. Всі інші теж уже покидають місце. Я не можу дозволити їм залишатися тут під загрозою. А ти — ти зараз найважливіший.

Морок підняв рацію до губ і холодно наказав:

— Усі, відступайте негайно. База втрачається. Повторюю, всім наказано відступати. Не вступайте в бій із героями. Відійдіть на резервні позиції.

Шум битви за стінами ставав дедалі гучнішим. Часу залишалося все менше. Андрій відчував, як кімната починає здригатися від потужних ударів, які завдавали герої зовні.

— Я зараз переміщу нас, — промовив Морок, клацаючи на панелі, щоб активувати механізм переміщення.

Світло навколо них стало приглушеним, і капсула почала тихо вібрувати. Андрій відчув, як простір навколо них починає викривлятися під впливом сили Морока. Його сила дозволяла маніпулювати сутінковими енергіями й переміщуватися між базами, але навіть для такого сильного суперзлодія це вимагало значних зусиль, особливо після отриманих поранень.

— Тримайся міцніше, — промовив Морок. — Це може бути жорстким.

У цей момент за дверима знову пролунав вибух, і все навколо затремтіло. Андрій знав, що герої вже близько, але раптом простір навколо них почав змінюватися.

Світло згасло, і їхні тіла опинилися у сутінковому вимірі. Навколо них було все темне, ніби вони летіли через безмежну порожнечу. Андрій відчував, як його капсулу несе через цей простір, а Морок концентрувався, щоб утримати їх обох у безпеці.

— Ми майже на місці, — сказав Морок, його голос лунав віддалено, ніби через глибоку темряву.

Раптом усе знову змінилося, і вони з’явилися в іншій кімнаті, схожій на попередню, але вона була трохи меншою і захищеною. Це була інша база, безпечна від героїв.

Андрій важко видихнув, відчуваючи, як його тіло знову починає відчувати втому.

— Ти в безпеці, — промовив Морок, його обличчя було втомленим, але полегшеним. — Тепер ти можеш продовжити відновлювати свої сили. Але часу мало, ми повинні підготуватися до наступного нападу.

Андрій кивнув, відчуваючи, що ще не до кінця готовий до нових викликів, але розуміючи, що часу на відновлення буде небагато.

— Герої не зупиняться, — додав Морок, поглянувши на Андрія. — Але ти станеш сильнішим. І коли настане час, ми вдаримо у відповідь.

Сторінка 49

Андрій відчув, як його тіло нарешті розслабляється. Після перенесення в нову базу, капсула знову наповнилася цілющою рідиною, яка почала відновлювати його пошкоджені м’язи й тканини. Він був виснажений після всіх випробувань, але тепер, у тиші нової бази, його розум поступово почав заспокоюватися. Він знав, що тут він був у безпеці, хоча ця безпека була тимчасовою.

Його очі поволі закривалися, і він відчув, як тіло починає занурюватися в сон. Лікувальні речовини, що підтримували його життя, тепер починали діяти ще активніше, занурюючи його у стан глибокого відпочинку.

— Я скоро стану сильнішим, — прошепотів він, відчуваючи, як його свідомість поступово втрачає контроль. — Ми знову будемо боротися разом, Вероніко...