Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це все повна хрінь! — вишкірився поліціянт.
— Дуже скоро сам все побачиш! — Степан зачинив за собою двері, щоб не розмовляти з Русланом. Але той одразу ж сів на переднє сидіння.
— Звичайно, скоро все дізнаємося! Я вже відправив людей додому до Захара! Точно більше нічого не хочеш розповісти? — начальник поліції знову закипав через байдужість Степана.
— От і чудово, що відправив людей... Мені більше нічого додати... А зараз я б хотів трохи поспати, дві доби не спав. Розбуди, будь ласка, як під'їдемо до Кочедижника, — Степан смачно позіхнув і обперся головою об скло.
У Руслана Павловича заскрипіли зуби від злості. Йому знадобилося багато зусиль, щоб не кинутися до Степана на заднє сидіння.
Вже за кілька хвилин колона з чотирьох патрульних машин відправилася в дорогу. Ще три автівки так і залишилися стояти біля лікарні.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко», після закриття браузера.
