Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

- Добре.

Женя пішов. І я стала чекати, зізнаюся, з великим нетерпінням, на його появу на сцені. Господи! Адже він стриптизер і зараз почне не тільки своєю симпатичною попкою крутити, але і роздягатися. Мама рідна! Я побачу Женю Карасьова напівголим? Ось це так! Ніколи б не подумала, що таке зі мною станеться. Я навіть про таке щастя і мріяти не могла. Хоча брешу. Я завжди таємно ночами роздягала Женічку в думках. Побачити його напівроздягненим - це межа моїх мрій! Але уявляти – це одне, а побачити на власні очі – це зовсім інша річ. Спасибі тобі, Господи, за таке величезне щастя!

І ось почалося. У залі зазвучала еротична музика, і на сцені з'явився Адам, тобто мій Женічка. Як він граційно рухався! Жінки верещали так, що у мене вуха позакладало від їх нього вереску. Вони прямо всі з котушок зірвалися. Так поводилися, що я почервоніла до коренів волосся. Ось, виявляється, яке воно, доросле життя! І я була до сих пір позбавлена всього цього, поки жила під дахом батьків, точніше сказати під крильцем владної, хоча і турботливої, матусі.

Ну, хіба я не дура! В таку хвилину думати про улюблену матусю, в той час, як інші жінки в залі пускали слинки і розпускали свої руки, торкаючись до тіла стриптизера. Я б, напевно, не зуміла зробити те, що вони робили. Сунути купюру чоловікові в ... У мене навіть язик не повертається це сказати, не те, що зробити.

Коли Адам сховався за завісами, я перебувала в цілковитому захваті і не тільки. Стільки вечорів витрачено на безглуздий граніт науки! І що найдивніше: я вважала, що живу повноцінним життям і мене тоді влаштовував такий стан речей. Але зараз я зрозуміла, як я тоді помилялася. І ще вважала тих студентів, що вічно волочилися десь ночами - дурнями. Це я дурепою була! Недарма вони завжди говорили, що студентські роки дані на те, щоб веселитися. Але я їх в той час не розуміла. А хіба зараз про це не пізно  мріяти? Адже я вже не студентка. Але якщо постаратися, то можна все ще встигнути спробувати.

- Ну, як сподобалось шоу? - підсів до мене несподівано Женя, поки я перебувала під впливом його виступу.

- Не те слово! - заявила я, посміхаючись, немов, березнева кішка. - Це було ... -  Як на зло, я зараз нічого нормального придумати не могла.                                                    

- Розумію, Колька запалював краще. Але я не ображаюся. Знаю, що з ним мені не зрівнятися, та й нікому іншому також. Він був зіркою! Шкода хлопця прям до сліз. Як згадую, що його вже немає, то така гіркота до горла підкочується, що ...

Женя, згадавши про покійного товариша, весь змінився. Вся його награна радість життям зникла так швидко, як ніби й не було її ніколи. Мені стало його так шкода, що захотілося разом з ним заплакати. Та й причина на те була. Коля був мені теж дуже дорогим.

Я притулилася до нього ближче і обняла. Він мене теж обвив руками.

- Він мені краще брата рідного був. Ми з ним завжди разом зависали. У нас були одинакові погляди на життя, тому ми розуміли один одного так добре і ніколи не сварилися.

Відчувши, що йому стало краще, оскільки його рука повільно стала спускатися до моєї задньої частини тіла, я вивернулася з його обіймів.

- У тебе є така подруга, на яку ти можеш покластися в будь-яку хвилину, і якій ти можеш розповісти все, що так наболіло?

- Так. Її Мусею звуть.

- Тоді ти мене зрозумієш.