Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Лист Пола починається так: «Я домовився з Tribe і Berkeley Barb [незалежні радикальні газети], що напишу для них матеріали, коли вийду звідси». Потім 5704-й хвалиться новим статусом у нашому невеликому тюремному товаристві: «Сьогодні я був на зустрічі комісії з розгляду скарг, яку я очолюю. Завтра планую створити кредитну спілку, щоб захищати наші фінансові інтереси». Далі Пол описує, чим йому корисний цей досвід: «Я багато дізнаюся про революційну тактику в місцях позбавлення волі. Охоронці безсилі, бо моральний дух старого упоротого придушити неможливо. Майже всі ми тут старі упороті, і я не думаю, що хтось здасться раніше, ніж усе це закінчиться. Деякі починають вислужуватися, але вони не впливають на інших». Підпис великими розмашистими літерами: «Твій в’язень 5704».

Я вирішую не розповідати про цей лист охоронцям, адже вони можуть помститися 5704-му. Але мені неприємно, коли мене підозрюють у тому, що мій грант на проведення досліджень — інструмент військової машини, крім того, я всіма доступними способами підтримую протестний рух студентських активістів. Спочатку цей грант було видано для підтримки практичних і теоретичних досліджень впливу знеособлення, умов деіндивідуалізації і міжособистісної агресії. Коли виникла ідея в’язничного експерименту, я переконав агенцію з надання грантів розширити фінансування, щоб оплатити і це дослідження без додаткового фінансування з інших джерел. Я злюся, що Пол і, ймовірно, його приятелі з Берклі поширюють явну брехню про моє дослідження.

Хай там що керувало Полом — раптова зміна настрою, нікотинова ломка, бажання отримати цікавий матеріал для дебюту в журналістиці, — ув’язнений 5704 створює нам усім багато труднощів, і саме сьогодні, коли ми повинні владнати так багато справ. За допомогою співкамерників він зігнув ґрати на дверях камери №1, і за це його відправили в Яму. В карцері вибив перегородку між відділеннями, за що його позбавили обіду і подовжйли час перебування в Ямі. Під час вечері Пол усе ще продовжує бунтувати. Очевидно, він засмутився, що ніхто не прийшов його відвідати. На щастя, після вечері він зустрівся з начальником в’язниці, добре від нього отримав, і ми зауважили, що поведінка 5704-го змінилася на краще.

ОЧІКУЮЧИ ГОСТЕЙ: БАЛ ЛИЦЕМІРСТВА

Я сподівався, що Карло зможе приїхати з Окленда і допоможе мені як слід підготуватися до натиску з боку батьків. Але, як завжди, його стара машина зламалася. Її, можливо, відремонтують до наступного дня — і він якраз встигне прибути до нас як голова комісії з умовно-дострокового звільнення. У довгих телефонних розмовах з Карло ми продумуємо наш план. Ми робитимемо так, як чинять у всіх в’язницях, коли з’являються небажані відвідувачі, які могли б задокументувати якісь зловживання і зажадати від системи певних покращень: персонал в’язниці прикриває плями крові гарненькими серветочками, прибирає порушників спокою подалі від очей і як може прикрашає інтер’єр.

Карло дає мені чудову пораду, що можна зробити за короткий час, який залишився, аби створити для батьків видимість налагодженої, надійної системи, що як слід піклується про їхніх дітей і бере на себе відповідальність за них. Однак він дає зрозуміти, що нам доведеться переконати цих білих представників середнього класу в тому, що наше дослідження принесе велику користь, і змусити їх, як і їхніх синів, виконувати вимоги тюремної влади. Сміючись Карло говорить: «Вам, білим, подобається підкорятися начальству. Тому вони віритимуть, що чинять правильно, коли робитимуть як усі».

Настав час підготовки: ув’язнені миють підлоги і камери, ми забираємо табличку «Яма» з карцеру, всюди розпорошується дезінфекційний засіб з ароматом евкаліпта, щоб усунути запах сечі. Ув’язнені голяться, обтираються губками і, як можуть, приводять себе до ладу. Панчохи і рушники раптом зникають з голів. Насамкінець начальник в’язниці попереджає, що будь-які скарги призведуть до передчасного завершення побачення. Ми просимо охоронців денної зміни попрацювати понаднормово до дев’ятої вечора, щоб стежити за відвідувачами — ну і, звісно, якщо раптом припущення про бунт справдяться. Для повної впевненості я також запрошую всіх наших охоронців з резерву.

Потім ми подаємо в’язням їхню найкращу гарячу вечерю — рагу з куркою, для всіх гурманів передбачено добавку і подвійну порцію десерту. Поки вони їдять, у Дворі лунає приємна музика. Охоронці з денної зміни подають вечерю, а з нічної — спостерігають. Без звичних насмішок і хихикання атмосфера стає на диво цивілізованою і доволі нормальною.

Гельманн сидить на чолі столу, розслаблено відкинувшись назад, але й далі бавиться кийком, демонстративно прокручуючи його в руці та звертаючись до ув’язнених: «2093-й, що, ніколи раніше так смачно не їв?».

2093-й відповідає: «Ні, ніколи, пане наглядач».

«Тож твоя мати ніколи не давала тобі добавки?»

«Не давала, пане наглядачу», — покірно відповідає той.

«От бачиш, як тут добре, 2093-й?»

«Так, пане наглядачу».

Гельманн бере трохи їжі з тарілки «Сержанта» і йде, зневажливо посміхаючись. Ворожість між ними наростає.

Тим часом у Дворі перед входом ми закінчуємо готуватися до візиту відвідувачів. Через них у нас можуть виникнути серйозні проблеми, і ми цього боїмося. Навпроти стіни, за якою розташовані кімнати охоронців, начальника в’язниці й суперінтенданта, ми ставимо дванадцять розкладних стільців для відвідувачів, де ті чекатимуть своєї черги. Коли відвідувачі спустяться у підвал, сповнені цікавості до нових, незвичних відчуттів, ми, за нашим планом, обережно встановимо систематичний ситуаційний контроль за їхньою поведінкою. Ми дамо їм зрозуміти, що вони — наші гості, яким надано привілей зустрітися з синами, братами, друзями і коханими.

Чарівна С’юзі Філіпс, яка у нас на рецепції, тепло вітає відвідувачів. Вона сидить за великим столом, на якому стоїть букет із запашних червоних троянд. С’юзі — ще одна моя студентка, з основною спеціалізацією в психології. Крім того, вона танцює у стенфордській команді чірлідерок Stanford Dollies, а туди відбирають за зовнішністю і спортивними здібностями. Вона записує ім’я кожного відвідувача, зазначає час прибуття, послідовність у черзі, ім’я та номер в’язня, до якого вони прийшли. С’юзі інформує про правила, яких їм потрібно дотримуватися сьогодні ввечері. По-перше, кожен відвідувач або група відвідувачів повинні зустрітися з начальником в’язниці. Потім, коли їхній родич або друг закінчить вечеряти, вони зможуть увійти до самої в’язниці. При виході вони повинні зустрітися з суперінтендантом, щоб обговорити будь-які проблеми, які у них можуть виникнути, або поділитися враженнями. Відвідувачі погоджуються з цими умовами, сідають і починають чекати, слухаючи музику, що лунає з динаміків.

С’юзі просить вибачення перед відвідувачами, яким доводиться довго чекати, пояснюючи, що ув’язнені