Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ двадцять перший 

Краще робити новини, ніж розповідати про них. 

Уінстон Черчилль 

Анастасія все намагалася знайти хоч якісь зачіпки, аби дізнатися про Криптора детальніше. Скандал з плівками Ґранда набирає обертів, а в суспільстві розпочали сперечаються щодо вірогідності цієї сенсації. Але факт набув такого розголосу, що міністру внутрішніх справ Клаву де Проп’є, надано було за наказом парламенту почати слідство щодо цих записів.  Всі телеканали й інтернет платформи новин крутили цю інформацію двадцять чотири на сім, докучавши цим Ґрандові. 

 Але це менше хвилювало Анастасію, яка вже взяла квитки на Марс, і через десять  годин вирушить у свою подорож, аби знайти більше про «брудну руку», як вона писала у своїй статті, Прем’єр-міністра Галактичного Союзу. 

  Дівчина встала рано, і, не нафарбувавшись, побігла прямісінько на космовокзал, де щоденно курсують маршрути по різних планетах Союзу. Вона всілася у свій корабель, всунула в вуха навушники й увімкнула музику на своєму телефоні. Поїздка тривала десять годин, тому вона зуміла  виспатися, та ще й підфарбувати віки.  

  Ось уже й видніється з висоти столиця Марсу - Ілон. Місто було трохи меншим за Хюман, але судячи з того, що людство за чотири сотні років змогло перетворити червону пустелю на другу Землю, то велич головного центру виглядало ще більш захопливим.  

Анастасія приземлилася на Шлюпському космовокзалі й почала шукати найближчий рейс до Фобоса.  Блукаючи химерними зигзагоподібними коридорами порту, дівчина добралася до перону з якого швидким сферичним рейсом попрямувала до міста. 

“На фото він гарніший”, перше, що подумала Анастасія, коли коли вийшла з вокзалу. Вона побачила однотипні прямокутні будинки, які нічим не вирізнялися. У її ніздрі одразу вдарило важке повітря, перемішане з присмаком гіркоти. 

   Анастасія знала, що мати Криптора живе на окраєні міста. Вона підійшла до роботаксі та ввела  координати. Тоді сіла до авто й вирушила до приміського селища.  

   Її вразив контраст між сірим містом та приміськими зеленими селищами, хоч деякі мали скло-кулі для кращої якості повітря. 

  Дівчина прибула до місця призначення. Те маленьке, на сто осіб селище під повним скляним куполом, більше було схожим на якийсь готель на Місяці, аніж місце  постійного проживання.  Тут було все: плантації з їжею, невеличка ферма, і декілька будівель. 

Вона підійшла до залізної брами. Через скло її побачив чоловік, одягнений у фермерську робу.  

 -Добрий день, я Анастасія Хлібеман, редакторка видання «Нова ера». Ви не підкажете мені, де проживають родичі секретаря Прем’єр-міністра Галактичного Союзу, Криптора Геншрюда? 

Чоловік натиснув на кнопку передавача, щоб відповісти на запитання з внутрішньої сторони дверей: 

-Геншрюд. Вона у нас давно не мешкає. Здається, Шеллі  проживає сама у власному домі, за два кілометри звідси. 

-А ви не покажете мені шлях? 

-Бачите дорогу,- показав рукою чоловік.- Вона буде вас весь час вести. Там на ній стоятиме одна єдина будівля. Але я не впевнений, чи Шеллі ще там мешкає, чи знову кудись переїхала. 

Дівчина поглянула на зелені очі чоловіка й люб’язно відповіла: 

-Сенкрепкут! (марсіанське слово аналогу “дякую”) 

 Анастасія їхала по вказаній фермером дорозі, де на горизонті з’явився будинок Шеллі. Вона зупинилася біля  силової огорожі й побачила, як господиня поралася на клумбі. 

-Марсеньє! (традиційне вітання марсіан) Ви Шеллі Геншрюд? 

Жінка крізь локони свого чорного волосся поглянула зморщеними очима на Анастасію: 

-Земемаль!(марсіанська відповідь на вітання) Так, це я. Ви щось хотіли? 

-Я Анастасія Хлібеман, редакторка газети «Нова ера», ви б не хотіли відповісти на декілька моїх запитань?  

-Проходьте краще в середину, - Шеллі підійшла до пульту кервання й вимкнула силове поле. -  Не стійте біля  входу, мене це інколи дратує. 

 Анастасія пройшла через невеличкий садок, і краєм ока поглянула на її городину: різні салати, картопля, огірки й помідори. Дім був двоповерховим, і доволі просторим: вітальня разом з кухнею, одна спальня та великий підвал, з якого віяло холодом.  

-Вам тут і кондиціонеру не треба, - мовила Анастасія, сідаючи на сірий диван перед величезним прозорим екраном. 

-Так! Завдяки такій прохолоді мені не потрібно жодних затрат на ті кондиціонери, - мовила господиня, миючи на кухні руки. 

-Що ж, давайте розпочнімо наше коротке інтерв’ю, - ставлячи камеру на штатив, мовила Анастасія. Вона розпочала запис і сіла навпроти Шеллі. - Скажіть, цей будинок вам купив син?  

-Криптор лишень допоміг мені надати частину на побудову, а все інше мені надав мій колишній чоловік.  

-Тобто, Криптор ніяк не  був причетний до ваших фінансів?   

-Як і я до нього. Я йому не дала, на жаль, жодної копійки, бо,  коли він вже закінчував військовий інститут в Ілоні, я одружилася з моїм колишнім та почала заробляти гроші.