Читати книгу - "На грані, Мері Горн"

— Погоджуюся, це навіть звучить смішно і безглуздо. 

Я була здивована що Захар запамятав мої тодішні слова. 

— Яку книгу ти хотів взяти? Я дістану, — я глянула на верхню полицю до котрої і тягнувся Захар.

Хлопець раптом простягнув мені свою руку повертаючи долонею до низу. Я зрозуміла жест і підклала свою долоню під його. Він міцно стиснув її і я здивовано відкрила рот коли легко опираючись всього на мою руку він піднявся і достатньо стійко стоячи на ногах потягнувся до верхньої полиці. Я помітила що Захар прикусив нижню губу і зрозуміла що це скоріше за все спосіб стримати посмішку. Він сів назад.

— Схоже, це було всерйоз, — сказала я із захватом.

— Але ти нікому не кажеш, — сказав він помахавши пальцем.

— Чому? Твої батьки уявляєш наскільки зрадіють?

Захар цього разу ледь посміхнувся.

— Через три дні у них річниця весілля. Я хочу зробити абсолютно маленький і невинний сюрприз.

Я нахмурила брови і приклала долоню до його лоба а опісля до свого.

— Що ти робиш?

— Перевіряю, це в мене марення чи ти температуру дістав. Бо це все на тебе не схоже, — я ахнула і приклала руку до рота, — Ні. Я зрозуміла. Знаєш що?

Останню фразу я промовила тихо.

— Що? — підтримав мій тон Захар.

— Інопланетянини.

Захар засміявся а я тикнула пальцем.

— Ось бач.З тебе посмішку ніколи витулити не можна а тут ти такий...радісний. Тебе після школи інопланетянини викрали і прислали двійника, — Захар уважно слухав підперши підборіддя кулаком, — Абсолютно іншого. Спокійного, байдужого і не життєрадісного. Він був жахливим. Постійно бурчав на все і боявся з кімнати вийти. Захар, я така рада що тебе повернули.

Я посміхнулася і він похитав головою.

— Схоже, це у тебе температура. А у мене просто настрій хороший