Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Варто було трохи озирнутися, як до них попрямував Кирило Львович. Усе такий самий бездоганно зібраний, з легкою професійною посмішкою, він привітав Олесю і злегка кивнув Максиму, перш ніж зробити запрошувальний жест.

— Дозвольте представити, — рівним голосом промовив він. — Пані Горобець, перед вами Остап Верник, господар цього чудового заходу.

Олеся відчула, як усередині все перевернулося. Це була не просто відома людина у світі мистецтва. Це була людина, здатна змінити її кар'єру. Людина, чия думка відкривала двері. Чиє схвалення могло означати новий етап, про який вона навіть не сміла мріяти.

— Радий знайомству, — промовив Верник, уважно дивлячись на неї.

— Для мене це честь, — відповіла Олеся, намагаючись не видати хвилювання, що охопило її.

— Ваші роботи дійсно привернули мою увагу, — продовжив меценат. — У вас самобутній стиль, рідкісне відчуття кольору. Це підкуповує. Ви талановиті, і я впевнений, що скоро про вас заговорять у ширших колах.

Її серце стукало швидше. Почути таке від Остапа Верника... Художники роками мріяли опинитися на її місці, сподівалися, що він колись заговорить про них із таким інтересом.

— Дякую, — голос злегка здригнувся, але вона взяла себе в руки.

— Сподіваюся, у нас буде можливість обговорити вашу творчість докладніше, — з легкою посмішкою додав він. — У мене є одна ділова пропозиція.

Він не поспішаючи вийняв із кишені візитку — чорне тло, тиснене золотом ім'я, лаконічний, але вагомий знак уваги.

— Ви можете зателефонувати мені після різдвяних канікул, — простягнув він її Олесі, затримавши погляд. — Думаю, наша розмова виявиться для вас дуже перспективною.

— Дякую, — спокійно відповіла вона, намагаючись приховати хвилювання, що охопило її.

Верник трохи посміхнувся, немов був повністю впевнений, що цей дзвінок відбудеться. Але тут його погляд перемістився на Максима, і вираз його обличчя змінився.

— Максиме, не очікував тебе тут сьогодні побачити, — з усмішкою вимовив він, простягаючи руку для привітання.

— Остапе, — спокійно привітав він, міцно потискаючи у відповідь. — Іноді я змінюю свої плани в останній момент.

Олеся відчула, як у грудях наростає здивування.

— Ви знайомі? — не приховуючи подиву, уточнила вона.

Остап Верник усміхнувся, кинувши на неї короткий погляд, але відповів не він.

— Давно, — без зайвих подробиць відповів Максим.

Вона насупилася, стискаючи пальці в кулак. Максим був знайомий із Верником, але навіть словом не обмовився про це? Навіть коли вона отримала запрошення? І обговорювала з ним похід на цей бал!

Верник, ніби вловивши її емоції, усміхнувся трохи ширше.

— Ви в хороших руках, пані Горобець, — сказав він із тією ж легкою інтонацією.

Дівчина на секунду застигла. Фраза прозвучала занадто двозначно. Ніби успіх її майбутніх виставок тепер залежав не від її таланту, а від зв'язків. Ніби її місце тут пояснювалося зовсім не її роботами.

Вона підняла голову, зустрівши погляд Максима. Той ледь помітно насупився, але нічого не сказав!