Читати книгу - "Тінь помилки , Кері Ло"

— Як справи? — прошепотів він мені у волосся, вдихаючи його аромат.

— Дуже за тобою скучила, — прошепотіла я, відсторонившись, щоб подивитися йому в очі.

— І я скучив, Поль, — відповів він і нахилився до мене, торкаючись губами моїх. Його поцілунок був таким ніжним, що в мене аж підкошувалися ноги. Я вчепилася за його плечі, відчуваючи, як по тілу біжать солодкі мурашки. Притиснулася до нього ще сильніше, але Рома обережно перервав поцілунок.

— Поїдемо на набережну? — запитав він, дивлячись мені в очі.

Я лише кивнула, ще не оговтавшись.

Рома, як завжди, відкрив переді мною дверцята машини та допоміг сісти.

— Як справи? Вирішив проблеми на будівництві? — запитала я, коли ми виїхали з двору.

— Так, весь день цим займався. Звільнився тільки годину тому: заскочив додому, прийняв душ і переодягнувся. І одразу поїхав до тебе — страшенно скучив, — відповів він, поклавши свою руку мені на коліно й ніжно погладжуючи його.

Від його слів мої щоки миттєво спалахнули, а всередині солодко стиснулося серце.

— А як пройшов твій день? Знайомство відбулося? — запитав Рома, не зводячи очей з дороги.

— Ой, це був справжній цирк. Мені хотілося просто втекти, — сумно відповіла я, знову згадуючи ту нудну зустріч.

— Тебе хоч не ображали? — стурбовано глянув він на мене.

— Ні, але й моєї думки ніхто не питав, — зітхнула я.

— Потерпи ще трохи, — прошепотів Рома, переплітаючи наші пальці. — Думаю, у вересні ми вже зможемо зʼїхатися.

Я лише посміхнулася і кивнула, мріючи, щоб вересень настав якомога скоріше.

По дорозі до набережної Рома заїхав на заправку та купив нам каву й круасани. Коли ми прибули на місце, він розстелив плед просто на піску, недалеко від води, і ми вмостилися на ньому, спостерігаючи за спокійною течією Дніпра.

Довкола панувала тиша й затишок. Людей уже майже не було — лише де-не-де прогулювалися собачники, їхні силуети розчинялися у темряві.

Набережну заливало м’яке світло вуличних ліхтарів, яке відбивалося у воді золотистими доріжками. Ми сиділи на пледі, їли теплі круасани, запиваючи їх гарячою кавою, і насолоджувалися прохолодним вечірнім вітром.

Небо затягнуло хмарами — жодної зірки не було видно. Лише час від часу між хмарами визирав повний місяць, кидаючи сріблясте сяйво на воду, від якого Дніпро здавався ще більш загадковим.

Любі мої, вибачте!

Я була впевнена, що запланувала публікацію на сьогодні, але, як виявилося, помилилася — і помітила це лише щойно.

Сподіваюся, ви пробачите мені цей маленький провтик. Дякую за ваше терпіння й підтримку — це безцінно.

Бажаю вам гарного й спокійного дня✨

Бережіть себе та своїх близьких 🤍