Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(Маршал Радянського Союзу КОНЄВ)[16]
Як же було врятоване місто? Про це дуже часто запитують нас і усно, і в листах. Посилаються на фінал кінострічки «Майор Вихор».
Читачі, певно, пам'ятають, як герої фільму, радянські розвідники, ціною власного життя врятували місто. Епізод напружений. Чи вдасться розвідникам, які вступили в нерівний бій з гітлерівцями, перервати кабель, по якому ось-ось шугоне смерть на місто?
Ефектно. Інтригуюче. Але в реальному житті розвідника подібні епізоди трапляються досить рідко. Розвідників називають солдатами невидимого фронту: їхня робота залишається непомітною, як підводна частина айсберга. Праця розвідника, щоденна, копітка, нерідко одноманітна, чимось нагадує одночасно роботу шукача золота і ювеліра. Спочатку шукаєш і відбираєш факти, потім пресуєш їх, шліфуєш, поки не вийде донесення в п'ять-шість рядків. Одне таке донесення часом варте доброго десятка ефектних вибухів.
Можливо, ми декого розчаруємо, але тут уже нічого не поробиш: чого не було — того не було. Ніхто з групи «Голос» не переривав руками смертоносний кабель. Ніхто не загинув.
Але, як читачам уже відомо, ще напередодні 1945 року план замінування головних об'єктів Кракова не був для нас таємницею…
Після тривожних донесень товариша Міхала та Музиканта цією справою зайнявся Отман. Згодом йому вдалося побачити план замінування міста. Чіпка пам'ять досвідченого розвідника зафіксувала його. Дані Правдивого підтверджувались донесеннями «В. Б.».
Я доручив Грозі посилити спостереження за всіма замінованими об'єктами.
Все це в деталях передавалося в Центр.
Історію знешкодження кабеля, до речі, лише одного із багатьох, які загрожували місту, розповів мені й Зайонцу Гроза вже після визволення Кракова, йому вдалося встановити зв'язок з головними частинами і Радянської Армії, які наступали на місто з заходу. Командири цих частин добре знали рельєф місцевості, розташування форту, до якого підходив кабель. Тому наші сапери незабаром «намацали» кабель і в кількох місцях перерізали його.
«Німці, — згадує Зайонц у своїй книзі «Шли бон», — розраховували на фронтальний удар зі сходу і вичікували зручного моменту, не знаючи, що таємницю кабеля вивідано. Перерізавши кабель, штурмова група радянських солдатів обережно підійшла до форту, де в підвалах знаходився обслуговуючий персонал, який мав за сигналом включити струм. Гітлерівці, атаковані раптово, нічого не встигли вчинити. Битву за місто було виграно»[17].
А почалася вона задовго до 19 січня.
На початку 1966 року «Комсомольская правда» опублікувала документальну повість про нашу групу.
«В документальній повісті В. Кудрявцева і В. Понизовського «Місто не повинно вмерти», — писав тоді в передмові колишній начальник штабу Першого Українського фронту Маршал Радянського Союзу В. Д. Соколовський, — розповідається про групу розвідників штабу Першого Українського фронту, яка діяла в глибокому тилу ворога під час підготовки і здійснення однієї 8 вирішальних стратегічних операцій Великої Вітчизняної війни — наступу із Сандомирського плацдарму в січні 1945 року… Дії групи розвідників — лише одна з численних ланок, які забезпечували успіх виконання плану
Ставки Верховного Головнокомандування. Вони допомогли врятувати від зруйнування древню столицю Польщі…»
Лише одна з численних ланок… Ми не знали, та й не могли знати, скільки розвідувальних груп, подібних нашим, діяло в районі Кракова. Крізь роки бачу і радиста Мака, і хоробру Астру, теж радистку, і розвідників Ка-линовського. Кожний, виконуючи своє завдання, сприяв нашій загальній справі.
156 днів діяла розвідгрупа «Голос» у тилу ворога. За цей час ми передали більше 150 радіограм. Кожен рядок у них так чи інакше сприяв визволенню і врятуванню міста. Групі, як ми потім писали в звіті Центру, вдалося повністю і в деталях розвідати краківський укріпрайон та всі укріплення, споруджені фашистами на Віслі південніше Кракова. Група розвідала план замінування міста. А сапери, користуючись даними групи «Голос» і наших польських друзів, вже в перші години визволення Кракова розмінували Сукенніце, університет, Вавель…
Про останні дні владування у Вавелі ката польського народу генерал-губернатора Ганса Франка (Гітлер призначив його відповідальним за оборону Кракова) розповідається в книзі Станіслава Чернака та Здзіслава Хордта «Наказ — врятувати місто», що вийшла свого часу у Варшавському видавництві.
…16 січня об одинадцятій годині відбулось засідання «уряду». О другій годині дня Франка повідомили, що у Ченстохові й Радомську — радянські танки.
«Гер генерал-губернатор проходить кімнатами замка і прощається зі своїми підвладними». Ці слова з офіційного «протоколу» Франк навіть цитує в своєму щоденнику. І в цьому весь Франк — з його бундючністю, претензійністю, бажанням будь-що «вписатися», «влізти» в історію.
Франк сам хоче проконтролювати виконання наказу про знищення міста. І мабуть тому не поспішає з від'їздом.
На другий день, 17 січня, о сьомій годині Франкові доповіли про події минулої ночі… О дев'ятій годині, як видно з того ж щоденника, надходить рапорт, що радянські танки прорвались на шосе Краків-Тшебуяя.
О дванадцятій годині відкривається останнє засідання «Управління генерал-губернаторства». Франк виголошує промову: «Краків — стародавнє місто — німці не можуть залишити».
На щастя, це вже аж ніяк не залежало від «пана генерал-губернатора».
Не минуло після цієї «категоричної» заяви і години, як Франк зі своєю охороною поспішно залишив Вавель і… Краків.
Замітаючи за собою сліди, фашисти знищують архіви. Полум'ям охоплено будинки Шльонської семінарії, де містилася поліція. Палає приміщення Гірничої академії — нещодавнє місцерозташування «Управління генерал-губернаторства»…
Ввечері 17 січня шлях одступаючим на Катовіце гітлерівцям відрізали радянські частини.
Повністю оволодівши становищем, командування Червоної Армії залишило німецьким військам для відступу єдину ще вільну дорогу в напрямку Могілян і Кальварії — заздалегідь передбачену для них пастку.
Те, що ми бачили на дорозі, забитій виведеними з ладу танками, перевернутими підводами, присипаними снігом трупами гітлерівців, свідчило про жорстокі бої. Але це були враження миттєві, поверхові. Щоб уявити всю обстановку тих днів, загальну картину битви, ми знову звернемося до авторитетного свідчення, яке навряд чи потребує коментарів.
Ось що пише про цей дуже важливий етап Вісло-Одерської операції колишній командуючий Першим Українським фронтом Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв у своїй книзі «Сорок пятый»:
«… На світанку я виїхав на спостережний пункт 59-ї армії до генерала Коровникова. Наступаючі війська армії, розгорнуті з другого ешелону, підтягувались для нанесення удару безпосередньо по Кракову з півночі й північного заходу. Із спостережного
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.