Читати книгу - "Далекий простір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І скажу наостанок цієї глави: я відчув биття серця, коли читав про "зовнішність" героїні. Пережив почуття, яких я ніколи не мав до жінок. І якби цей рукопис був розтиражований, мільйони, напевно, відчули б щось подібне (чому ж його не тиражують? чому мені його передали таємно?!). Я раптом зрозумів, як можна бути захопленим "зовнішністю", якщо перед тобою цілісний і деталізований образ, а не "хтось із голосом". Наші жінки для нас – це "хтось із голосом". А чи знаємо ми їх? Так, як знав свою кохану той герой… Що ми знаємо про волосся, про очі нашої жінки, про її чоло, довжину носа, підборіддя, шию? Подібна цікавість вважається у нас проявом вульгарності. Але чому? Якби ми мали образ тієї форми, якою є (так, є!) наша жінка, будь-яка інша жінка, ми б, може бути, пережили ще небачені почуття? Почуття, викликані "жіночністю" – слово, яке я теж зустрів у рукописі. Під "жіночністю", наскільки можна збагнути, розуміється тонкість рис, особливий характер рухів, особливість одягу істот жіночої статі. Але хіба нам є діло до всього цього? Хто з нас взагалі знає, що у жінки більш тонкі риси? А це ж принаймні правда! Кожен може обмацати обличчя своєї подруги і переконатися в цьому.
"Ну то й що? – можуть мені відповісти. – Хай собі будуть риси тонші. І яке нам діло, у кого які рухи й одяг? Нам не до того, ми залишаємося такими як є, самовдоволено насолоджуємося близьким простором, собою".
Але чому ми не хочемо зазирнути за межі? Чому нас не тягне до невідомого, чому не гризе туга за тим, що нам недоступно? Чому ми всім задоволені, чому ми розучилися страждати, розривати собі серце ідеалом? Тугою за іншим почуттям, передчуттям інших світів, відчаєм, що ми обмежені, що нам не дано осягнути ці світи? Чому померла наша уява? Чому вичерпалася наша фантазія? Ким ми стали?
Людина є і повинна залишитися істотою, яка страждає, інакше вона перестає бути людиною. Якщо немає "далекого простору", то треба його придумати – щоби була причина гіркоти і крику, щоби жило джерело пориву "за межі" цього світу, не вмирали душа, уява, дух. І "зовнішність" потрібно теж зрозуміти як щось, що могло б важити для нас багато, але не важить. І нехай не помре в нас страх, що ми можемо прожити життя, не пізнавши дуже важливого і навіть не перейнявшись тугою за ним. Нехай ми не заспокоїмося у своїх припущеннях і пошуках. Нехай нас вічно гризе сумнів, що ми, можливо, занадто самовпевнені у своїх відповідях на питання "Хто я?", "Хто моя дружина?", "Хто ця жінка?", "Ця держава?", "Цей світ?".
Над усіма нами висить таємниця. Якась велика таємниця! Таємниця полягає в тому, що світ безмежний і безмежні діапазони почуттів, на які здатна людина. А ми, незважаючи на це, всі живемо набором почуттів дуже вузьких, пов’язаних із близьким простором і тільки. Як далеко летить наша уява? Якщо ми не можемо розкрити таємницю нашої духовної обмеженості, вузькості всього нашого єства, то, принаймні, повинні відчути існування самої таємниці. Таємниці, що допускає інші межі знань про нас, наших близьких і світ!
Із збірки віршів Чиза Ділка "Близька далина"
Час видання – перша чверть 9-го числення. Центральний Архів. Інвентаризаційний номер 19-КД-41215. Ящик №14421596. Один екземпляр. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.
Вчора ще тільки любив – вчора, вчора. Сьогодні – встанеш і нічого не зрозумієш, чотири стіни наїжачилися забитими позаторік цвяшками. Дивляться на тебе, душать тебе: "Надвір! На волю!"
Сонце вдарить, і ти ще більше перестанеш розуміти цей світ. Дійдеш, хитаючись, до автобуса, посковзнешся в дверях, ледве втримавшись за поручні, впадеш на заднє сидіння, майже нічого не розуміючи, купиш квиток і заплющиш утомлені, ошелешені очі.
Доїдеш, занурений, до маленького села, і вона зустріне тебе. У білому фартуху вона зустріне тебе – тихим словом, вузьким черевичком, піснею грудей, чорним крилом, що впаде на тебе, хвилястим, пахучим. Ще вона зустріне тебе – деревами, які раптом зашумлять, птахами, що прокинуться, сльозою, що набіжить, вона зустріне тебе.
І все стане тобі знову знайомим.
– Я приїхав. Я приїхав, щоби любити тебе, – скажеш ти, стискаючи не її плечі, а щось більше.
Кільце (II)
Гвинтоплани підлітали з трьох сторін: згори, з-за перекриттів верхнього рівня, десь із глибини, виринаючи з нижніх рівнів, і збоку, петляючи між колонами естакади, під яку, притулившись до балки, переповзав над прірвою Габр. Сумнівів не лишалося: до його взяття ретельно готувалися, і все, що відбувалося, було справжнісінькою операцією.
Внизу, на глибині доброї сотні метрів, тьмяно відсвічуючи металом, блищали дахи кварталів нижнього рівня. Ліворуч і праворуч – на відстані провалля – чим далі, тим більш численні, зникали вдалині тисячі великих і менших колон, на яких спочивали гігантські тримальні конструкції. І там, далеко-далеко, у своєму квадраті, рухалися крапки, багато крапок-людей, які поспішали з роботи, в розподільники за їжею, до Оаз Відпочинку, на збори місцевих Нарад… А над їхніми головами, на проміжному технічному рівні, проносилися з гуркотом і виттям навантажені до країв магніт-блоки. Десь чекали цей вантаж.
Габр лише секунду висів над прірвою, не рухаючись, ніби насолоджуючись побаченим. Він був іще вільний, хоч і оточений зверху, знизу і з боків. У його волі було розімкнути задубілі пальці і впасти з холодного заліза вниз, на дахи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Далекий простір», після закриття браузера.