Читати книгу - "Людолови Том 1"

— Скинь цеглу і ще раз привези, щоб не повадно було. Не доглянь за ними, так кожен намагається ошукати.

Посполитий стояв без шапки і розгублено кліпав очима. Ще віз! А жито сиплеться, нема кому жати. Жінка родила, лежить… Він щось хотів сказати архімандритові, ступив до нього, але той не став слухати і наказав записати за ним піввоза.

Сагайдачний стояв осторонь, з цікавістю прислухаючись до розмови.

«Магнат у каптурі», — майнула зрадлива думка.

Але Єлисей не дав йому зосередитися і повів показувати господарство, як звав він свій монастир. Лавра тих часів була дуже відмінна від сучасної. Дзвіниці ще не було. Замість неї стояла двоярусна, рублена дерев'яна дзвіничка з набором дрібних голосистих дзвонів. Головна Успенська церква, споруджена в першій половині ХІ століття, була значно менша пізнішої. Підлога церкви була викладена коштовними плитами з шиферного сланцю та лабрадоритів, що вже тоді добувались у волинських каменоломнях, і кожна плитка була оздоблена розкішним різьбленням. Стіни були розписані фресками і викладені мозаїкою. Але на початку ХVІІ століття цей старовинний розпис був замінений новим. Предтеченський вівтар був окремою церковкою, а замість теперішніх бокових вівтарів було кілька каплиць. Показавши гостеві, як лагодять дах і білять стіни, архімандрит повів Сагайдачного всередину, напівсвідомим професійним рухом скидаючи на порозі каптур. Сагайдачний ступив у кам'яну прохолоду, в сутінок і обдивився. На хорах здіймався величезний орган, у вівтарі тьмяно виблискували на золотому тлі якісь-то старовинні мозаїчні лики роботи грецьких майстрів.

— А де надгробок Костянтина Острозького? [83] — спитав Сагайдачний.

Надмірна діловитість Плетенецького дратувала його.

Кир Єлисей підвів його до стіни проти головного вівтаря, де в глибокій ніші здіймався надгробок у стилі раннього італійського Відродження. Це був горельєф, подібний до надгробків польських королів та магнатів у готичних соборах Гнезно і Кракова.

Острозький лежав закутий у лати, з закинутою за голову рукою і трохи зігнутими коліньми. Над ним звисала кам'яна завіса, і двоє янголяток припідіймали її з боків, щоб зиркнути на того померлого, і тримали в руках згортки, де були списані всі добродійні справи Острозького.

Сагайдачний глибоко замислився. Ось де поховано людину, що так багато зробила для науки й освіти. Перший улаштував він на Україні друкарню, перший відкрив школу. Острог став місцем, звідки вийшло чимало вчених, дипломатів, поетів і проповідників. А тепер він, Сагайдачний, що дістав в Острозі освіту, прийшов до гробу Острозького перед тим, як стати його продовжувачем, борцем за утворення старшинсько-козацької культури. В думках дякував він Острозькому за минуле і присягався не відступити з своєї путі, хоч яка б терниста й важка вона не була.

Плетенецький мовчав. Мабуть, настрій Сагайдачного передавався і йому, а може, й сам він пригадав померлого, з яким зв'язувало його надто багато… Тихо перебираючи чотки, прочитав він молитву й мовчки рушив до виходу. Сагайдачний зрадів цій зміні. В задуманій справі він не міг обійтись без архімандрита; але важко було говорити з людиною, зануреною в дрібні господарські справи.

— Кире Єлисею, — заговорив він, коли вони вийшли на сонячний двір, — я приїхав до Києва у важливій справі і думаю, що знайду в твоїй особі надійну підтримку й допомогу. Треба, щоб Київ став таким же розсадником освіти, яким колись був Острог. І не я сам мрію про це; а вся наша старшина, наше панство, що доручило мені цю справу. Треба нам за всяку ціну домогтися справжньої нобілітації, щоб ніякий шляхетський собака не насмілився більш дорікати нам хлопством, відбирати в нас землю та кріпаків, забороняти нам здійснювати наші шляхетські права. А без освіти цього ніяк не дійдеш. Без освіти років за двадцять-тридцять від нас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери пани, все заплутають у свої тенета вчені та хитрі отці єзуїти. І наші діти стануть звичайнісінькими хлопами-кріпаками без прав і без землі. І ви, наші пастирі, залишитесь без парафіян і без пастви. Навіть цю святу оселю загарбають які-небудь домініканці чи то бернардини. Наша темнота й розпорошеність тільки допоможуть їм. Треба об'єднатися. Треба влаштувати школи та друкарні, утворити науку й довести всім і кожному, що й ми варті сенаторської, канцлерської та великомаршалківської гідності. Треба, щоб наші владики сиділи в сенаті, як належить єпископам, поруч із панськими прелатами, і щоб ніхто з нас не кліпав безпорадно очима, коли там виступатимуть пани з блискучими, але порожніми доповідями мовою Віргіліуша та Ціцерона. Треба боротися з ворожою силою її ж зброєю. Чимало говорили ми про це на Січі поміж старшиною. Всі вони мріють про староства, маршалківства та інші двірські гідності. Але ради бога! Які з нас маршалки та сенатори, коли ми не знаємо латині і не зрозуміємо ані слова з того, про що говоритимуть на вальному соймі!

Плетенецький мовчки йшов поруч Сагайдачного.

— Після походу, — вів далі гетьман, — Я об'їхав чимало міст та хуторів. І скрізь — те ж саме. З ким тільки я говорив, — усі захоплено вітали наші плани і приставали до них. Отже, я говорю з тобою не сам, а вустами моїми звертається до тебе вся наша старшина. Настав час діяти, кире Єлисею. Але без Печерського монастиря і поза ним не можна розпочати такої складної й важливої справи.

Плетенецький мовчав. Складні почуття боролися в ньому: як шанолюбець, навіть під чернечим каптуром, він був неприємно вражений, бо Сагайдачний висловив те, що не один раз зароджувалося в його голові. Проте він добре розумів, що чудеса могло зробити ім'я Сагайдачного. За гетьманом стояло Запорозьке військо, така грізна військова сила, що не тільки Польща, а навіть імператор Рудольф звертався до неї років тридцять тому по допомогу. Військові успіхи Сагайдачного давали йому незчисленну здобич, а без грошей ніякий почин не міг мати успіху. До того ж, і сама Печерська оселя почувала б себе під обороною Запорозького війська, наче за кам'яним муром. Ось чому краще й корисніше не конкурувати з гетьманом, а об'єднатися з ним. Однаково він не залишиться в Києві і, так чи так, перша роль у справі науки й освіти буде за ним, Плетенецьким.

— Все це не нове, — заговорив нарешті кир Єлисей. — І київська старшина і шляхта теж мріє про освіту. І ми, ченці і парафіяльні панотці, в освіті он як зацікавлені, - провів він рукою по горлу, — бо мало в нас богословів, добре обізнаних на святому письмі і догматиці. Мало й промовців та памфлетистів. І міські патриції, і