Читати книгу - "Щоденник сотника Устима"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- 14 лютого 2000 року до мешканки села Дихазурга 75-річної Тавели Міхая під’їхала автомашина «УАЗ» з написом «МС». Військовослужбовці вимагали погодувати їх. Отримавши відмову, спричинену відсутністю продуктів, миротворці стару розстріляли.
- 28 лютого 2000 року, близько половини десятої ночі, абхазькі бойовики на автомобілі «УАЗ» вдерлися на територію села Шамгона Зугдідського району, відкрили вогонь з автоматичної зброї та гранатометів. Було пошкоджено багато будинків, загинула худоба. На щастя, люди не постраждали.
- 15 травня 2000 року о 24 годині в селі Шамгона того ж самого Зугдідського району в зону дії російських миротворчих сил у черговий раз перейшли озброєні абхазькі бойовики з так званого міліцейського посту. Під час спроби угону автомобіля їм учинили опір місцеві жителі. У результаті бандитського нападу було вбито 28-річного Джейрана Хунцаріа та 28-річного Роланда Харчилава. Поранено Зазу Какуліа. З нападників було вбито бойовика, жителя села Агубедія Очамчирського району Маці Джінджолія.
І це лише невеликий перелік злочинів у так званій зоні безпеки. За неповними даними, починаючи з 1993 року, в Гальському та Зугдідському районах було вбито 1147 мирних жителів.
Беручи до уваги ваш досвід знищення окремих диверсійно-терористичних банд, пропонуємо розмістити ваш підрозділ у районі Інгурі.
З мого боку заперечень не було. Вже наступного дня я з хорунжим Пілігримом та снайпером Крісом поїхав у Зугдіді на рекогносцирування. Сама поїздка варта того, щоб на ній зупинитися докладніше.
Машину, таксі з правобічним кермом, ми найняли у Тбілісі на автовокзалі. Шофер, молодий тбілісець, здавалося, міг їхати по дорозі з заплющеними очима. Він рідко дивився вперед на дорогу, безперестанно балакав з пасажирами, повертаючись до них раз за разом. Мені хотілося пояснити йому, що в цьому нема потреби. Нам буде спокійніше слухати, дивлячись на його потилицю. Але вставити слово було непросто. Тоді я пересів до нього на переднє сидіння, але допомогло це слабко. Він почав крутити головою на всі боки, намагаючись охопити увагою одразу всіх пасажирів.
Дорога була густо засіяна камінням, джип перекошувало то направо то наліво, підкидало вгору. Коли повороти стали крутіші, а швидкість так і не впала нижче за сто двадцять кілометрів, я, майже видушуючи ногами підлогу машини, почав шкодувати, що взагалі сів у неї.
Перший міліцейський пост, який намагався нас зупинити, ми проскочили, як блискавка. З другим було так само. На третьому нас уже чекали, навіть розтягнули колючку на дорозі. Зарипіли гальма. До нас підбіг розлючений міліціонер, озброєний автоматом. Його зустріла затиснута в руці водія купюра в п’ять ларі. Засовуючи в кишеню пожмакану п’ятірку, правоохоронець, миттєво, змінивши гнів на милість, запитав:
- Чого не зупинилися на першому посту?
- Якби я зупинився на першому посту, то ти тут нічого не отримав би.
Логіка нашого водія виявилася настільки переконливою, що міліціонер взяв під козирок і вже примирливо буркнув:
- Дорога дуже погана, як брата прошу, їдь обережніше.
Перекусивши по дорозі чудовими мігрельськими хачапурі, ми вже без пригод дісталися Зугдіді.
У місті зайшли в представництво держбезпеки. Місцевий офіцер МДБ ввів нас у курс справи. Гальський та Зугдідський райони розділяє річка Інгурі, що фактично становить собою природний кордон між окупованою частиною Абхазії й Грузією. Раз на місяць у містечко Анаклія, розміщене в Грузії, переходять через Інгурі жителі сіл Гальського району з метою отримання невеличкої матеріальної допомоги, яку їм виплачує уряд Грузії. Останнім часом було вже три випадки нападу на селян з метою відібрати ці копійки.
Що характерно, всіх пограбованих без жалю вбивали. Цей факт дає підставу думати, що серед нападників є один або й двоє місцевих. Убивають, аби їх не впізнали односельці. Що вдієш, у бандитів не буває національностей.
Ми розмістились у селі Ган-Мухурі. Хлопці жартували - якщо є гетьман, то при ньому гетьманат, якщо султан - то султанат, у нас є курінний, тож наша база буде Ган-Мухурський куріннат.
Дорога з Анаклії проходила вздовж моря, з іншого боку тяглися нескінченні болота, густо порослі чагарниками. Ідеальне місце для засідки.
Бандити явно не були професіоналами. Вже через вісім днів вдалося вирахувати їхню базу. Вони отаборились у колишній російській військовій базі. Точніше, в тому, що від неї залишилось. Росіяни, коли забирались додому, зруйнували все, що тільки могли. Що не змогли забрати з собою, розбили арматурними прутами, як, наприклад унітази, рукомийники, вікна, а всі будівлі було підірвано тротилом. Дивлячись на ці руїни, я завжди згадував Гонконг - 1971 року я мав задоволення побувати там.
Англійцям він дістався в оренду, як богом забутий лісистий острівець, через 99 років китайці отримали величезний мегаполіс, майно, оцінюване в сотні мільярдів доларів. Росіяни залишають про себе інші пам’ятники. Щоб зробити тепер ці землі придатними, наприклад, для баз відпочинку, треба вкласти величезні кошти, прибрати сотні тонн уламків бетону, покручену арматуру, подекуди трапляються й протипіхотні міни.
Маючи інформацію про можливу причетність до банди когось із місцевих, ми встановили спостереження за виходами з села. Патрулями блокували зону можливої дії банди. Сподівання справдились на шостий день. Від села в напрямі руїн військової бази йшли двоє місцевих селян. Кожен тримав у руках по дві великі сумки, напевне, з харчами. Ми вели спостереження за руїнами, але досі не знали точно, де саме розташувалися бандити.
Постачальники харчів наблизилися до руїн військової крамнички, розміщеної посеред бази. Один з них подав умовний сигнал - двічі крикнув пугачем.
Одразу пролунали два постріли з ПБС (приладів безшумної стрільби). Обох носіїв було ліквідовано. Ми наблизилися впритул до руїн крамнички. Нам вдалося передбачити дії свого невидимого противника - не дочекавшись своїх постачальників, спостерігач уперше за ці довгі години визначив себе. Висунув голову у вікно - й одразу ж здобув бронебійну кулю. Є! Кріс зробив свою роботу й поступився місцем Папаю. Той уже підготував «муху» до пострілу - відкрив задню кришку й розсунув труби до упору. Передня кришка одразу ж відкрилась, запобіжна планка з діоптром та мушкою стали вертикально. «РПГ» був готовий до роботи. Папай мав зробити постріл в умовах обмеженої видимості на відстань до 60 метрів. Пригадавши його останню гастроль на дорозі Галі-Чибурхенджі, всі напружилися. Він прицілився через мушку над склом і торцем запобіжної стійки й натиснув на спусковий гачок.
Залишаючи позаду себе курний слід, підвиваючи реактивним двигуном, до цілі пішла граната. Вона пірнула в вікно та розірвалась у кімнаті знищивши другого бандита.
Гуркіт від вибуху гранати в кімнаті відіграв роль вибуху порохового льоху на лінкорі. Бандити кинулися тікати. Їх залишилось четверо. Та, тікаючи від одного вогню, напоролись на інший. Сет та
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник сотника Устима», після закриття браузера.