Читати книгу - "Елементал"

Цей, перший, із бездоганно круглою, як глобус, головою, спочатку налетів не на мене, а викинув уперед простягнуту руку перед Чуком і Геком, показуючи їм посвідчення, і поки ті, як один, покірно кивнули, я зрозумів, що маю справу з таємною поліцією.

Мені ж особисто Глобус не вважав за потрібне щось там показувати, він просто дістав із кишені піджака бранзолети, майже срібні, майже з такого металу, як моя сережка у лівому вусі, і промовисто подивився мені в очі.

Опинатися не було жодного сенсу.

Я простяг йому обидві руки, однак Глобус із професійною спритністю накинув кільце лише на мою праву руку, а друге кільце надів на свою лівицю. Й ось так ми, з’єднані, наче сіамські близнюки, мовби залюблені один в одного Сміт і Вессон, пішли до машини. Соромно зізнатися, але я тепер і справді, як той жалюгідний Вессон, лише озирався через праве плече на Хеду, яку довготелесий уже тримав за лікоть. Він, пришелепок, навіть не здогадувався, до кого посмів простягнути руку, бо був упевнений, що Хеда всього лиш моя спільниця.

Ні, хлопці, так не буде, подумав я. Ви, звичайно, мене візьмете, тут питань немає, але буде трохи не так. Якщо ви простягли руки й до неї, то тут уже, братці, вам не обійтися без стволів, живого ви мене не візьмете, і зараз, можливо, вперше у своїй потаємній практиці ви побачите, як тонкий бранзолет розтинає суглоб трохи вище зап’ястка, авжеж, у тому місці, де безіменні дикі гусаки полюбляють ставити татуювання, тільки рука буде розсічена не в дикого гусака, ви зараз побачите, як це просто робиться, хай відвернуться ті, у кого кволі нерви, хто ще не бачив оголених білих кісток, що стримлять із людського тіла, як деревина, з якої щойно обдерли кору.

— Анрі-і-і!

Це був роздери-душу-крик, вона прокинулася в мені, та давно вимерзла душа, бо це кричала Хеда, яка так довго тамувала в собі це кричання, а я, стоіменний кретин, спершу навіть не зрозумів, що Анрі — це я, що вона гукає мене. Хеда вперше назвала мене на ім’я, щось у ній зрушилося, якщо вона мене так покликала, щось вона мені мала сказати дуже важливе, чого не встигла сказати раніше, бо Ти, Боже, дав нам так мало, Ти вділив нам часу осісьо на ніготь, і ми навіть не встигли нічого сказати одне одному, тож тепер вибачай, я інакше не можу, я не можу звідси піти отак із ганьбою на хрест…

— Анрі-і-і!

Нуте приготуйтесь, панове, подивитися на цей бойовий гопак, ви ще такого не бачили, усі, всі дивіться, затримайте там автобус із пасажирами, нехай теж поторгують витрішками, нехай ще побудуть тут, бо мені знадобляться заручники, і ти, дівчинко із тоненькою шийкою в синіх прожилках, підходь сюди ближче, не бійся, я не збираюся тебе душити, і ви, панове пілоти, нікуди не щезайте, цілком можливо, що ви мені ще будете потрібні, цілком можливо, що ми з вами, панове пілоти, ще полетимо до Таїланду, де живуть дуже симпатичні сіамці — ви чули про таку непредставлену націю? — ні? — тоді заводьте свій «боїнґ», поїдемо до них у гості, це, панове, таке королівство в Індокитаї, яке чекає на мою королівну, і я певен, що ви не відмовите мені в такій ласці — полетіти до кхонтаїв[55], це зовсім близенько, адже земля така крихітна, як макове зерня; отже, розпочинаємо, панове, мені тільки жаль, якщо цього не встигнуть побачити ті, хто послав мене в цю дорогу, повісивши на мої порожні груди червоний хрест як пільговий знак війни — не стріляти! — і я саме з ним, із цим символом найгуманнішої організації в світі, вирушаю у свій останній хрестовий похід у парі із мусульманкою, завважте панове, це дуже важливо, у парі, у парі, у парі із мусульманкою, на яку ви вже скинули сто мегатон тротилу, яку ви обтикали замість червоних хрестів червоними прапорцями, розпочавши це дике полювання, та зараз ви побачите, як з-поміж тих прапорців вислизають самотні вовки у парі, у парі, у парі із мусульманкою чинхойського тейпу, завважте панове, це дуже важливо для Міжнародного суду в Гаазі, тож будьте мені за свідків. Розпочинаємо…

8

Але хрест — то таки особливий знак, я недарма поставив його на карті ще тоді, у відділі міжнародних кризових ситуацій, після чого він одразу перемістився на мої груди. І хоч потім я зняв той бейджик із візитівкою Червоного Хреста, знамення його постійно відчував у дорозі. Знамення і провидіння.

Ось і тепер, як тільки я згадав його разом із тими, хто посилав мене в цю дорогу, і коли вже зібрався на силі, щоб зробити перший вивертень з рукою, прикутою бранзолетами до моєї правиці, як раптом у чорному авто, до якого мене вів Глобус, опустилося темне переднє скло, і я побачив біле, наче вимочене у хлорці, обличчя нашого психоаналітика.

— Та вор-р-рушися ж ти швидше! — крикнув Андре Сіяк українською мовою, і лише хрипливе «р» видавало, що він народився у Франції.

Тільки тут мені з очей спала мана. Я впізнав його чорний «пежо» і зрозумів, що відділ міжнародних кризових ситуацій блискуче зіграв на випередження. Навіть таємним поліцаям довелося вхопити облизня, бо немає у цьому світі нічого такого високого, над чим би не стояло щось іще вище. Леґіон уміє подбати за своїх людей. Так, він вичавить із тебе всі соки, розкладе на молекули, але ніколи не залишить тебе у біді.

Я стояв, уже тримаючись за відчинені задні дверцята «пежо», до якого мав сісти зі своїм сіамським близнюком Глобусом, і дивився на те інше авто, біля якого стояла Хеда і також трималася за відчинені задні дверцята.

Ми дивилися одне на одного і розуміли, що це і є той кінець дороги. Щасливий кінець. Без платанів, без кораблів, без собору Тієї, що рятує на водах, але щасливий.

Тільки вітер зривав із її очей сині сльози, а в моїх жаріла висушена до тла пустеля.

Коли Хеда сіла в машину, тоді Глобусові вдалося й мене затягти на заднє сидіння, і він одразу звільнив нас обох від бранзолетів, мабуть,