Читати книгу - "Тiм Талер, або Проданий смiх"

- Так, - не вагаючись вiдповiв Тiм.

- Ну що ж, сподiваймося, що за рiк вiн буде ще живий i здоровий...

Цi останнi слова, хоч барон вимовив їх цiлком побiжно, налякали хлопця. Бо Троч, безперечно, здатен на все: вiн може навiть яким-небудь способом укоротити вiку пановi Рiкертовi. Отже, Тiмовi треба вдати, нiби пан Рiкерт не дуже й цiкавить його. Тому хлопець сказав:

- Менi просто нiяково було, що пан Рiкерт позбувся посади через мене. Ось тому я й уклав умову з мiстером Пеннi.

Троч налив собi в чай рому з невеличкої кришталевої карафки й спитав:

- I вам?

Тiм кивнув головою i барон долив рому й йому. А тодi промовив:

- Я хочу зробити вам одну пропозицiю, пане Талер. Протягом одного року не шукайте нiякого зв'язку з паном Рiкертом та iншими вашими гамбурзькими друзями, i я подбаю, щоб за рiк акцiї гамбурзького пароплавства справдi належали вам. Згода?

- Добре, - замислившись на хвилинку, вiдповiв Тiм. - Згода.

А собi подумав: "Цiлий рiк без смiху - це дуже важко, але ж цiле життя без смiху - це нестерпно. Треба якось перетерпiти цей рiк. А за такий довгий час я, може, придумаю, як пошити барона в дурнi. Як комерсанта я його перехитрити не зумiю, але, може, знайду в нього якесь вразливе мiсце просто як у людини".

Немов прочитавши Тiмовi думки, Троч додав:

- Давайте, пане Талер, весь цей рiк подорожувати. Довкола свiту, вдвох, як приватнi особи. Я дарую вам цю подорож на день народження. I щиро вiтаю вас, хоч i з запiзненням. - Вiн дзвiнко засмiявся й подав Тiмовi холодну-холодну руку.

- Щиро дякую, - вiдповiв Тiм i сьорбнув гарячого чаю.

- А ви знаєте, що п'єте ром стерничого Джоннi, пане Талер?

- Цебто як, пробачте?

- Ви ж забули в шинку в Генуї двi пляшки рому, що виграли в стерничого. Вас тодi вiдвезли до готелю, а ром я переслав сюди, щоб вигране справдi дiсталося вам. Я в таких дрiбницях пунктуальний.

Тiм змовчав, тiльки проказав собi подумки прислiв'я Джоннi: "Навчи мене смiятись, порятуй мою душу... стерничий!"

Троч перебив хлопцевi думки:

- Ну, а тепер до дiла, пане Талер. Поговорiмо про маргарин.

- Гаразд, бароне, гаразд, до дiла, то й до дiла.

Двадцять шостий аркуш

МАРГАРИН

Барон пiдвiвся й почав походжати павiльйоном, заклавши руки за спину.

Ходячи, вiн говорив до Тiма:

- Ви ж знаєте, пане Талер, що нашому майбутньому маргариновi треба дати назву. Назва має бути приваблива й легко запам'ятовуватись; найкраще, коли вона буде пов'язана з чимсь вiдомим. Ми дуже довго радились про ту назву, бо це надзвичайно важлива справа. Добра назва виробу - це однаково що готовi грошi.

Тiм кивнув головою, ще не розумiючи, до чого ж тут вiн. Але скоро вiн мав про це дiзнатися.

- Пiсля всiляких можливих пропозицiй, - не зупиняючись, провадив барон, - Салех-бей висловив одну думку, i ми її схвалили вiдразу й одноголосно, як найкращу з усiх. Салех-бей, зауважу до речi, дуже корисна для нас людина попри всi свої химернi iдеї. Але це я так, мiж iншим... Вiн запропонував для маргарину назву "Тiм Талер".

Троч зупинився й поглянув на хлопця крiзь темнi окуляри, що їх тепер майже нiколи не скидав. Але на Тiмовому обличчi не вiдбилось нiчого. Хлопець сприйняв ту пропозицiю зовсiм байдуже, чи, може, й не зрозумiв її. Тому барон почав змальовувати йому наслiдки.

- Ви повиннi зрозумiти, пане Талер, що маркового маргарину не було й нема ще нiде в свiтi. Коли ми несподiвано, навально, в великiй кiлькостi викинемо його в продаж, то нам, можливо, пощастить завоювати весь свiтовий маргариновий ринок. У кiлькох пiвденно-американських країнах ми зможемо купити навiть монополiю на продаж маргарину. А все це означає, пане Талер, що ваше iм'я буде на устах у всiх людей вiд Нью-Йорка до Токiо, вiд Стокгольма до Кейптауна. Навiть найменша крамничка в найглухiшому перському селищi продаватиме маргарин iз вашим прiзвищем. I по всьому свiтi розiйдеться надрукована синьою фарбою на жовтому паперi фотографiя усмiхненого хлопця - ваша фотографiя, пане Талер!

Аж тодi Тiм весь нашорошився й тихо-тихо спитав:

- Як же я всмiхатимуся, коли я не вмiю смiятись?

- Це питання другорядне, пане Талер. До нього ми зараз перейдемо. А спершу я хочу знати ось що: чи згоднi ви на таку назву маргарину?

Тiм вiдповiв не зразу.

Вiн зрозумiв нарештi, чому така марка на маргаринi дуже вигiдна товариству. Адже вiн, Тiм Талер, - славнозвiсний багатий спадкоємець, i портрети його та прiзвище й досi з'являються в газетах по всьому свiтi. Отже, не нова марка маргарину вславить його iм'я, а навпаки, його iм'я, вже широко вiдоме, уславить нову марку маргарину.

- Це треба вирiшити швидко, бароне?

- Сьогоднi, пане Талер! Отут на мiсцi, не виходячи з павiльйону. Хоч маргарин буде випущено на ринок тiльки за рiк, однак усе найважливiше треба ухвалити вже цими днями. В справу треба вкласти силу-силенну грошей. Ставка в цiй грi така висока, що все наше товариство може пiти димом догори в разi невдачi.

Застромивши руку в кишеню, Тiм намацав там Салех-беєву авторучку. В вухах йому ще лунали Трочевi слова, що в разi невдачi з маргарином може пiти димом догори все товариство. Чи не хоче Салех-бей за допомогою цiєї ручки "пустити все товариство димом догори"? Отже, Салех-бей - таємний Тiмiв спiльник?

Нiбито в задумi, хлопець вийняв ручку з кишенi й почав крутити її в руках, щоб мати напохватi, коли буде треба.

Що вiн програє, коли маргарин називатиметься його iм'ям? А виграти вiн може багато, маючи Салех-бея на своєму боцi. I хлопець вирiшив довiритися старому.

- Скажiть вашим компаньйонам, бароне, що я згоден!

Троч зiтхнув iз видимою полегкiстю, однак бiльш нiчим не виказав хвилювання.

- В такому разi, - сказав вiн, - треба пiдписати ще одну угоду. Тодi вiдсунув убiк Тiмову чашку й поклав перед Тiмом два однаковi примiрники угоди.

Барон чекав, що Тiм спершу прочитає її. Але хлопець, боячись, що Троч дасть йому iншу ручку, пiдписав не читаючи Салех-беєвою ручкою.