Читати книгу - "Аптекарка"

Я вибігла до спальні, щоб далі плакати у своєму ліжку. За якусь мить я чула, як хряснули вхідні двері й «порше» від’їхав від будинку.

Левін не повертався додому цілу ніч.

Наступного ранку ні коня, ні вершника усе ще не було вдома. У ранковому халаті я спустилася на кухню й поставила воду, щоб вона закипіла. Без публіки у мене зникає бажання плакати. Якраз у мить, коли я спльовувала свій ромашковий чай в умивальник, зайшов Дітер. Я витерла рот паперовим рушничком і сіла за стіл, важко дихаючи. Дітер допитливо дивився на мене. Ми обоє не наважувалися заговорити.

— Я вже багато разів чув, що тебе зранку нудило, — сказав Дітер стурбованим голосом, у якому крився натяк.

Він видушив лимон й дав мені вдихнути свіжий аромат. Тоді пішов до холодильника, дістав бляшанку коли й налив мені у склянку.

— Це секретний трюк, — порекомендував він.

Я випила, і дивним чином цей льодяно-гидотний напій мені допоміг. Дітер погладив моє волосся так, як колись любив це робити, і пішов.

Моєму чоловікові, який зазвичай спав зі мною, моя ранкова нудота не впала в очі. Дітер натомість помітив її з верхнього поверху. Якщо Дітер подумав про вагітність, то мав би роздумувати над можливістю батьківства. Чи чоловіки такого не вираховують?

Цього дня я була записана до гінеколога. Немов у гарячці, чекала його вироку.

Опісля поспішила до Доріт.

— І що каже майбутній тато? — запитала вона.

— Він іще не здогадується про своє щастя. Ти перша. Я ж тобі обіцяла.

— Дуже приємно, що мені випала така честь, — відповіла Доріт. — Але облаштуй усе так, ніби то він — перший, кому ти сказала.

Тепер ми могли досхочу говорити про емоційні стани та незрозумілі пориви під час вагітності. Тема, яку так любила Доріт, але яку з міркувань тактовності рідко коли порушувала зі мною.

Оскільки ж я не пішла в танок від радості чи не вимагала келиха шампанського, щоб на радощах розбити його об стіну, Доріт запитала мене, запідозривши недобре, чи все гаразд у мене з Левіном.

— Так, — відповіла я, — просто мені весь час погано, я навіть думати нормально не можу.

— Тобі з кожним днем ставатиме все краще, — розповідала Доріт. — Нудоту після третього місяця як вітром здує, а що округлішим ставатиме животик, то ближчою до здійснення буде твоя мрія.

Я довго сиділа у Доріт, тож у результаті Ґеро став другим, хто почув новину. Він мене поцілував, підморгнув своїй жінці й сказав:

— Сподіваюся, Доріт не розцінить це як потребу переконати мене втретє!

Вона засміялася.

— Ти щойно сам підштовхнув мене до ідеї…

Зрештою я таки поїхала додому. Чи був там Левін? Якщо так, то яке обличчя він скорчить цього разу?

Як завжди, обоє чоловіків сиділи на кухні й слухняно готували їсти.

— Я сьогодні купив нам на Різдво заморожену гуску, привезену з Польщі, — сказав Дітер.

— А я була в лікаря, — заявила я твердим голосом. — Я на другому місяці.

Левін кинув на мене погляд, сповнений скепсису.

Дітер одразу ж дістав небажану для мене пляшку шампанського. Проте всупереч власним принципам я таки випила ковточок, насолоджуючись тим, що знову опинилася в центрі уваги. Того вечора ми всі троє чудово порозумілися, ніби ніяких чвар між нами й не було. Янгол із сусального золота стояв на пальмі в зимовому саду і слав нам звідти своє благословення.

На жаль, особою, яка зіпсувала всім настрій, була знову ж таки я. У мене було зловісне відчуття, що на гамаку лежить Марґо і спостерігає за нами; насправді ж там колисався наш похітливий кіт. Марґо, яка теж колись мала дитину — невідомо від кого, — всюди мене переслідувала.

— Досить пиячити! — раптом вигукнула я так, що чоловіки перелякано витріщилися на мене.

Тамерлан теж вистрибнув з гамака, а той ще якийсь час не переставав хитатися.

Уже не вперше я вийшла з кухні, не забувши дати розпорядження навести там лад.

Друга поїздка була незапланованою, раптовою і гіркою необхідністю для Левіна. Йому зателефонували з Відня й повідомили, що його мати потрапила до страшної дорожньо-транспортної пригоди. На засмученому обличчі Левіна можна було прочитати, що він цю історію не вигадав. Він не просив грошей, але, звісно ж, за авіаквитки заплатила я. Так само як і обміняла для нього австрійських шилінгів. Я б залюбки купила йому пальто, але Левін принципово віддавав перевагу коротким курткам.

Чи варто було мені їхати? На ту мить мені явно не кортіло кудись летіти. Про матір Левіна я знала лише те, що вона була запеклою фанаткою композиторки й письменниці Аннетти фон Дросте-Гюльсгофф, на честь якої збиралася назвати дочку. Коли ж на неї чекало розчарування у вигляді сина, то для імені йому обрали ім’я друга дитинства Аннетти — Левіна Шюкінґа.

До Святвечора залишалося п’ять днів, я взяла собі відпустку на два тижні. З тяжким передчуттям на серці я усвідомила, що буду з Дітером удома одна. Можливо, і йому треба було виговоритися.

Уже за вечерею, яку ми провели при світлі різдвяних свічок, Дітер зітхнув так глибоко і недвозначно, що я змушена була його запитати:

— Що сталося?

— Мені не так легко бачити, — сказав Дітер своїм дружнім, але тепер дещо сумним голосом, — яка ти щаслива з Левіном. Очевидно,