Читати книгу - "Коса. Сплетіння долі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона сильно струшує її – у коробках вони інколи зминаються, тож треба їм надати природної форми. Сара приміряє її з виразом непевності на обличчі. Вона не впізнає себе з цією копицею густого волосся на голові, ніби це не вона взагалі, а якась перевдягнена в неї жінка з пишною шевелюрою.
– Непогане співвідношення ціни та якості, – коментує продавчиня, – та це не найкраща наша модель.
З іншої коробки вона дістає ще одну перуку, також штучну, але вже кращої якості – на ній є навіть позначка «Підвищений комфорт». Сара не знає, що й казати – вона нерішуче розглядає своє відображення у дзеркалі, яке просто не може бути її власним. Перука пристойна, дорікнути нічим, крім того, що вона має вигляд перуки. Ні, в жодному разі, краще вже ховатися під хусткою чи шапкою. І тоді жінка приносить третю коробку.
– Це – одна з наших найновіших моделей, з людського волосся, – уточнює вона.
Рідкісний та недешевий продукт, але деякі жінки готові витрачати на це свої гроші. Сара здивовано роздивляється перуку: волосся того ж кольору, що і в неї, надзвичайно довге, шовковисте, ніжне та густе.
– Волосся індійське, – зазначає жінка. – Його обробляли, вибілювали та фарбували наново в Італії – на Сицилії, якщо бути точним, – а потім його волосинка за волосинкою кріпили до основи з сітки в маленькій майстерні. Для цього використовують техніку плетіння коси – це довше, ніж кріплення за допомогою гачка, але набагато надійніше. 80 годин роботи, близько 150 000 волосин. Майстерне творіння, як то кажуть, – з гордістю додає продавчиня.
Вона допомагає Сарі надягти перуку – спочатку треба вирівняти передній бік, потім задній. Спершу це видається складним, але дуже швидко до цього звикаєш, запевняє вона, так що незабаром їй навіть не обов’язково буде робити це перед дзеркалом. Звісно, волосся можна буде вкоротити або зробити в перукарні зачіску на свій смак. Доглядати за ним дуже просто, як і за власним волоссям – намилити шампунем і змити водою. Сара підводить голову і дивиться на себе в люстерко: перед нею – зовсім незнайома жінка, що схожа на неї, але все ж якась інакша. Надзвичайно дивне відчуття. Втім, вона впізнає свої тонкі риси, бліде обличчя, мішки під очима. Так, це вона, точно вона. Сара торкається пасом, поправляє їх, вкладає, надає їм форми, прагнучи не те щоб привласнити їх, а радше приручити. Волосся не чинить спротиву, воно піддається, слухняно кориться їй. Помалу воно призвичаюється до овалу її обличчя, облягаючи його тісними обіймами. Сара гладить, пестить, голубить його, і від його податливості її поймає почуття вдячності. Незбагненним чином це волосся, зовсім чуже, стає її власним, починає пасувати її обличчю, поставі, рисам.
Сара милується своїм відображенням. Здається, ця перука спромоглася повернути їй те, що вона втратила. Рішучість, гідність, силу волі – словом, усе, що робило її собою, тією колишньою Сарою, сильною та гордою. І гарною. Вона раптом відчуває, що готова. Обернувши голову до продавчині, вона просить поголити їй голову. Вона хоче зробити це тут. Зараз. Від сьогодні вона носитиме перуку. Їй не буде соромно повернутися додому в такому вигляді. Тим паче, що без волосся їй буде легше приладнати перуку на голові. У будь-якому випадку це треба буде зробити, рано чи пізно, то чому б не скористатися цією нагодою, коли вона відчуває в собі силу та мужність для цього кроку?
Жінка погоджується. Озброївшись бритвою, вона голить Сарі голову впевненою та досвідченою рукою.
Розплющивши очі, Сара здивовано дивиться на себе в дзеркалі. Тепер, після гоління, її голова здається навіть меншою, ніж досі. Вона схожа на свою дочку, коли тій було менше рочку і волосся ще не росло, – ось який у неї вигляд, як у немовляти. Сара намагається уявити реакцію своїх дітей – вони, безумовно, будуть здивовані побачити її такою. Вона одного дня покаже їм, можливо. Пізніше.
А може, й ні.
Надягаючи перуку, Сара насуває її на свою гладеньку голову так, як їй показали до цього, та поправляє пасма волосся, що стало вже її власним. Позираючи на своє відображення, Сара раптом відчуває внутрішню переконаність: вона житиме. Вона бачитиме, як зростатимуть її діти. Як вони подорослішають і стануть батьками. Над усе вона хоче дізнатися, якими будуть їхні смаки, звички, переконання, схильності й таланти. Вона прагне супроводжувати їх на цьому життєвому шляху, бути люблячою, ніжною та уважною матір’ю, що завжди поруч.
Сара вийде переможцем у цій битві – можливо, скривавленою, проте нескореною. Скільки б місяців або років не тривало лікування, скільки б часу їй не довелося витратити на це, вона віддасть усі сили, всю енергію, кожну свою хвилину та кожну секунду, аби душею і тілом боротися проти хвороби.
Вона більше не буде тією Сарою Коен, сильною та впевненою в собі жінкою, що нею всі захоплювалися. Більше ніколи не буде непереможною, бездоганною супергероїнею. Вона буде самою собою, Сарою Коен, яку життя добряче покрутило, та все ж вона житиме, з усіма своїми шрамами, ранами та ушкодженнями. Вона не намагатиметься більше приховати їх. Її попереднє життя було суцільною брехнею, зараз же починається її нове, справжнє життя.
Коли хвороба її відпустить, вона облаштує власну адвокатську контору та забере тих клієнтів, що досі довірятимуть їй. Відтак подасть до суду на «Джонсон і Локвуд». Вона ж хороша адвокатка, одна з найкращих у місті. Сара надасть публічного розголосу тому факту дискримінації, жертвою якої сама стала, в ім’я тисяч чоловіків і жінок, яких так само дуже швидко прирік на забуття жорсткий світ роботи та які, так само, як і вона, були змушені страждати вдвічі більше. Вона битиметься за них. Зрештою, це вдається їй найкраще. У цьому полягатиме її боротьба.
Сара навчиться жити інакше, проводитиме більше часу з дітьми, братиме відпустку на час шкільних благодійних ярмарків і випускних вечорів. Більше ніколи не пропустить їхніх днів народження. Вони разом їздитимуть на канікули – влітку до Флориди, взимку на лижі. І ніхто не зможе відібрати в неї ці миттєвості щастя, з яких так само складається її життя. Більше не буде стін, не буде брехні. Вона вже ніколи не буде жінкою, що розривається навпіл.
Тим часом треба боротися із тим мандарином, використовуючи ту зброю, якою щедро обдарувала її природа: свої силу, мужність, рішучість і розум. Свою родину, дітей, друзів. Не забуваючи й про лікарів, медсестер, онкологів, рентгенологів, котрі щодня продовжують битися поруч із нею. Раптом у
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коса. Сплетіння долі», після закриття браузера.