Читати книгу - "Чому я не втомлююся жити"

— Мабуть, ви маєте рацію, — сказав я, подумавши.

— Але це ще не все, — лікар зняв окуляри і протер пальцями перенісся. — Основне, повторюю, не він, а ви самі. Я так думаю, що в глибині душі ви його поважаєте, захоплюєтеся ним.

— Звідки ви взяли? — запитав я роздратовано.

— Ви обзиваєте його «ідіотом», «придурком», щоб вийти з-під його впливу, не більше. А якби у вас не жив страх поглинання вашої особистості чужою, то ви б спокійно захоплювалися цим чоловіком і потай жалкували би, що ви не на його місці, а він не на вашому.

— Але... — я, було, запротестував, але мене перервали.

— Почекайте, згадайте свої позитивні, доброзичливі почуття до нього. У ті хвилини, коли він вас особливо не лякав, коли ви відчували, що ви — це ви, а він — це він. Ви розумієте ці свої почуття?

— Так, — відповів я. — Я насправді був трохи шокований ним, його долею, його поглядами.

— Тут тонка справа. Ви не стали таким, як він, не написали всі ці десятки томів, не створили свої десятки геніальних картин. Ви не здійснилися. І ви потай були незгодні з цим. Але ви жили в такому середовищі, оберталися серед таких людей, де ніщо не нагадувало вам про реальну можливість іншого життя, іншого шляху.

— Чому? — не погодився я. — Іноді я замислювався над цим.

— Але це була скороминуща думка... Це не була реальність, ви не відчували на собі силу впливу реальності. І ось раптом — ви з нею зіткнулися: і всі ваші потаємні комплекси, замість того, щоби придушити вас почуттям каяття, провини, досади, — сублімуються у захват, перетворюються на поклоніння тому, хто зумів реалізувати в житті ваші сокровенні бажання.

— Це трохи схематично.

— Нехай так, — відповів лікар, — але слухайте далі. Ви мали б самі створити багато чудового і захоплюватися собою, як цей письменник, розумієте? Така була первісна установка вашої душі, коли після університету ви почали вести нелегке життя художника. У вас повинні були бути якісь надії, якась віра у свій талант — згадайте: вам говорили, що ваші картини вражають... Хіба ні?

— Дехто говорив, — зізнався я.

— Ось, це, ці слова, ця віра у свою творчу зірку, що сколихнулася, не могли пройти безслідно. Це зав’язало вузлик вашої особистості. І ось тепер ви знову зустрілися з минулим. Але на цей раз ви вже ніби здійснилися, реалізувалися.

— Як це розуміти?! — потягнувся я до нього. — Ви хочете сказати...

— Так, ви захоплюєтеся не цим письменником, а собою, що став нарешті нехай і не визнаним, але великим художником. Цей письменник — ви. Ось вам перша причина вашої беззахисності перед цією особистістю. Тут секрет вашого швидкого зближення. Адже зазвичай ви вмієте тримати дистанцію з людьми, чи не так? Особливо, якщо це ваші підопічні — об’єкти ваших зйомок. А тут такий виняток, чи не дивно?

— Мабуть, — погодився я.

— І ось вам друга причина: ваш письменник точно так само побачив у вас себе нездійсненого, як ви в ньому.

— Ви вважаєте...

— Це ясніше ясного: він знає всі ваші комплекси, тому що сам був колись вами — перш ніж круто звернув з вашої стежки. Він потягнувся до вас не менше, ніж ви до нього. Ви відобразилися один в одному своїми потаємними сторонами. Йому цікаво писати себе можливого у вашій особі, насолоджуватися собою нездійсненним. Ось зв’язка, міцніше якої не знайти. Але вона загрожує вам хворобливими для особистості наслідками. Змінювати себе, створювати в собі нову особистість вам запізно. Це призведе до роздвоєння. Ви все-таки були цільною людиною, нехай і такою, що відмовилася колись від творчої самореалізації. Ви не стали генієм, але, вибравши раз і назавжди якийсь один шлях, стали цілісним. Для вашого внутрішнього щастя це дуже важливо. Мені здається, ваше завдання зараз — зберегти цю цілісність у собі, переставши ятрити душу ідеалами юності. Не всім бути геніями. У вашого шляху є свої плюси, ваше життя має свої переваги. І ви це, напевно, не раз відчували.

— Так, — сказав я.

— Моя вам порада: ніяк не реагуйте на його можливі звернення до вас, несіть у собі нашу сьогоднішню розмову, визнаючи — цього від себе в жодному разі не треба приховувати — що з вас ніякого творця не вийшло, але погоджуючись зі своїм життям і зі своєю долею, які мають власну цінність. Постарайтеся поглянути по-філософськи на всі ці проблеми, що так несподівано розкрилися перед вами.

— Але... — я хотів ще щось сказати. — Цей чоловік... він же насправді, напевно, великий, значна величина. Його твори настільки значні, і про них ніхто не знає...

— А ось це вже, — сказав спокійно лікар, поправляючи окуляри, — абсолютно інша історія. Це не ваша історія, пане Стейбек, розумієте? Це історія його особистих взаємин з епохою, суспільством, майбутнім. Вам у цій історії робити нічого. Ваша турбота — це ваше особисте психічне здоров’я і ваша цілісність. Він може бути великим, може бути тепер або колись визнаним, може лишитись забутим —