Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Все сказане стосується і мене. Мені теж не подобається витрачати гроші на одяг.

А я й справді люблю блакитний. Кофтинка Максими зацікавила мене більше, ніж усе її інтерв’ю.

Чимало таких же глядачів, як і я, головним чином були зачаровані перев’язаним пальцем коронованої принцеси. Затисла дверима? Інфекція? Задирка?

Пізніше королівські експерти в студії так нічого і не сказали про палець. З іншого боку, велика кількість помпезних балачок заретушовували банальні відповіді пари.

Напад на Бостонський марафон змусив пана Шіппера перехотіти йти на Амстердамський марафон, навіть попри те, що в ньому братиме участь його внук. Еферт прикинув, що шанси Шіппера з’їхати в канаву на його «Canta» значно вищі, ніж шанси отримати травму на марафоні, тому порадив йому саме з цієї причини позбутися зазначеного транспортного засобу. Як виявилося, Еферт зовсім випадково знав когось на ринку потриманих «Canta».

Я мав навідатися до інших членів «Старих, але ще не мертвих», і повідомити, щоби вони одягли щось зручне. Бажано нічого мішкуватого чи просторого, що могло би загорітися. Останнє побажання я не озвучив.

Це був великий успіх. І багато в чому завдяки прекрасному вину, яке щедро наливали наприкінці приготувань до трапези. Шеф був саме таким, яким і має бути шеф — товстим і життєрадісним. Але водночас і суворим. Не дозволялося влаштовувати безлад, як це зробив Еферт, коли розрізував баклажан. З цього приводу Ремі (так звали шефа) порадив йому стежити за собою. З їжею не можна бавитися. Можна було розважатися, але не влаштовувати розваги.

Зосереджені на всі сто, ми карамелізували, бланшували, варили й готували соус. А потім смакували результат. Ремі заявив, що пишається нами і почастував нас порцією бренді з кавою. Пані, з якою я домовився заздалегідь, прийшла впевнитися, що ніяких нещасних випадків не трапилося, а відтак розділила з нами келих вина.

Раптом від входу ні з того ні з сього просигналив мікроавтобус. Як виявилося, ми пробули там цілих п’ять годин. Дорогою додому я милостиво прийняв бурхливі оплески і, здавалося, ніхто не шкодував за витраченими коштами.

Навряд чи хтось спробує приготувати такі ж страви вдома. Схоже, що Едвард був єдиним, хто сяк-так запам’ятав спосіб приготування, проте з упевненістю важко сказати, зважаючи, що його мовлення майже неможливо зрозуміти.

Пані Стельваген спостерігала за нашим тріумфальним поверненням з суворим виразом обличчя. Зазвичай вона йде додому о сьомій. Інтерес, виявлений іншими мешканцями, які щойно повечеряли смаженим ендивієм, свідчив, що ця подія їх також мучила. Щиросердніші з-поміж них прагли дізнатися, що ж ми їли, а скнари випитати, у що ж обійшлося це марнотратство.

Незадовго Стельваген пішла, не пустивши ні пари з уст.

Пані Хогендейк вважала порушенням, що після нещодавніх ремонтних робіт у Рейксмузеї заборонено в’їжджати всередину на мобільному скутері. Вона планувала проїхати повз «Нічну варту»[39] Рембрандта на своїй «Canta», «але, гадаю, тепер це неможливо». Представник музею зауважив — і досить слушно, до речі, — що мобільний скутер — це транспортний засіб, а не допомога в ходінні. У нових експозиціях чимало скляних експонатів і відкритих предметів, пояснив він. Якби людям похилого віку дозволили роз’їжджати там на мобільних скутерах, то в кожній галереї довелося би також поставити страхового агента, а ще охоронця і прибиральника, позаяк з більшості скутеристів — водії нікудишні, навіть гірші за Андреа Бочеллі[40].

Учора я нарешті отримав результати деяких аналізів, які здавав, коли ходив до геріатра. Гарні новини: жодних нових недугів.

Супровідна записка від лікаря: «Втішайтеся тим, що існує більше недугів, яких у вас нема, ніж навпаки. Я хотів би знову зустрітися за півроку».

Аби відсвяткувати відсутність у мене раку легенів, я запалив понаднормову сигару. «Вони» воліли би, щоби курці не палили прямо прямо перед входом, але я не давав приводу лаятися. Мені не подобається кімната паління для пожильців, де вас змушують дихати всім тим видихуваним димом. Значно шкідливіше для здоров’я. Єдиним місцем, де персоналу дозволялося тепер палити, став сарай для велосипедів.

Минулої ночі до дверей прибув катафалк. Чи радше під’їхав до чорного входу, що був призначений для того, аби непомітно забирати померлих. Цього разу пощастило пані Тейнман. Як мені сказали, вона вже таки доволі давня. Особисто я був ледь знайомий із нею.

Існує цілий протокол для