BooksUkraine.com » Сучасна проза » Ратники князя Лева 📚 - Українською

Читати книгу - "Ратники князя Лева"

147
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ратники князя Лева" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 74
Перейти на сторінку:
не Лева. Він зневажливо усміхнувся.

— А за спасіння чиєї грішної душі приїжджав молитися старший син Казимира Лєшек, названий Чорним? — запитав він.

Тут стривожився Василько Данилович. Саме проти Лєшека пробували настановити його польські посли півроку тому.

— Мені хтось пояснить, про що ви так уперто сперечаєтесь? — не втерпів Шварно.

— Брате, ти вважаєш мене своїм суперником, ба навіть ворогом, — говорив Лев. — Ти навіть не захотів повідомити мене про радісну звістку, що став повноправним володарем Литви. Звичайно, адже свояк сам передав тобі все правління! А тут бачиш як? Дядько попереджав нас, що Литву хочуть зайняти мазовецькі, краківські і куяльські князі. Куявський Казимир і мазовецький Лєшек вже навідали твого свояка. Цікаво, з Кракова ще не було нікого, чи я щось пропустив?

Василько продовжував мовчки спостерігати за присутніми. Звичайно, він не хотів, щоб на снемі, організованому ним же, хтось когось звинуватив, навіть якщо це і справедливо. З іншого боку, він бачив, що Лев найбільш поінформований про предмет розмови, і старшому племіннику не відмовиш у рішучості.

Воїшелк, вірніше монах Лавриш, аніж князь, зберігав такий завидний спокій, неначе все, що тут відбувається, його не стосувалося.

— Лєшек дійсно шукав у мене підтримки проти свого суперника на польський трон, але отримав відповідь, котру я повторю перед вами: «Земні справи мене не цікавлять!», — говорив він. — Правда, тоді я додав дещо, але не можу сказати це зараз.

— Чому? — запитав Мстислав.

— Бо я тоді сказав: «Ідіть з миром!»

— Воїшелку, ти мав би розповісти нам про ці відвідини, — похитав головою Василько. — Тоді не довелося б Левові звинувачувати тебе у будь-чому. Погодьтеся, що обвинувачення князя перемиського звучать досить переконливо.

— Я не вважав за потрібне це робити. Вважав, що це стосується мене, й не більше.

— Це стосувалося б лише тебе, якби не та обставина, що за всім цим маячить тінь Пржемисла Отакара! — повчально сказав король. — Чесно зізнаюся, не скажу, коли і де він зупиниться.

— Якщо не зупинити його самим!

Усі подивилися на Лева.

— І яким чином ти збираєшся його зупинити? — в’їдливо запитав Шварно.

До нього знову повернулася його впевненість, що поступилася сумнівам, коли старший брат звинувачував Воїшелка.

— Чому б тобі не попросити свою жону, щоб вона посприяла тому, що її племінниця Кунегунда відверне Пржемисла від наших земель?

Василько Романович, бачачи, що зустріч рідних братів може закінчитися не просто сваркою, заспокійливо підняв руки.

— Прошу не забувати, що ви не просто брати, але й князі, яким негоже уподібнюватися смердам, — сказав він. — Пам’ятайте, як поводився у подібних ситуаціях ваш батько!

— Наш батько не бував у таких ситуаціях, — заперечив Лев. — Він був один, а ти, дядьку Васильку, завжди підтримував його. А зараз хто з присутніх тут назве мені людину, що здатна підняти всіх інших проти Отакара, Орди, тевтонів?

Це прозвучало, як удар проти Василька, короля Руського, але Леву було байдуже. Він (і не лише він) бачив, що дядькові важко розібратися в тому, хто з синів може очолити дружину проти неприятеля.

— І що саме ти пропонуєш? — подав голос Володимир, який досі не проронив ні слова.

— Королівство має бути єдиним, — упевнено відповів Лев. — І король має бути один.

— Тобто ти, — хитро подивився на нього Воїшелк.

— Король має бути один! — повторив Лев. — А то виходить досить дивно: ти, дядьку, король Руський, Шварно — також король Русі. Мене і Мстислава також ніхто не позбавляв цього титулу, хоч ми і не хвалимося цим. Навіть послам з інших країв важко розібратися, до кого з нас звертатися. А якщо справа заходить за литовські справи, то згадують і монаха Лавриша. Тому я повторюю: король має бути один!

— А що робити з іншими? — поцікавився Мстислав.

Йому, як наймолодшому з братів, узагалі не світила перспектива натягнути на голову королівську корону батька, тому він споглядав на все спокійно.

— А інші мають прийняти цей вибір. Я сказав усе!

Настала тиша. Кожен обдумував почуте. Кожен, як би він не ставився до Лева, розумів, що той має рацію. Правда, майже всі підозрювали, що, говорячи про єдиного короля, князь перемиський і белзький має на увазі себе.

— Ми не про це говоримо, — вставив Володимир. — Нам ніхто не заважає, за винятком своєї гордині, звичайно, прийти на допомогу один одному, якщо комусь загрожує небезпека. Ніщо, крім гордині. Та, на жаль, так сталося, що ніхто допомогти нам не спішить. Адже папи лише вміють обіцяти і ставлять на перше місце мову, якою ми повинні молитися за своє спасіння. Тепер згадаймо наших тестів. Хто з них готовий стрімголов кинутися на допомогу своєму зятю? Ну, не стрімголов, але кинутися? Мій тесть, князь чернігівський? Чи, може, Бела? Леве, ти впевнений у ньому? Міндовг Шварнові не допоможе, хіба з того світу. Мстиславе, пробач, але хан Тейгак далеко звідси і, боюсь, вже забув про одного з своїх численних зятів. Тому ми приречені допомагати один одному!

— А ми йдемо з ординцями на землі брата! — Шварно подивився на Лева.

1 ... 39 40 41 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ратники князя Лева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ратники князя Лева"