Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

- Це не служба, це піонерський табір імені професора Пирогова при центральному морзі. І що, він не оцінив такої лафи?

- Тварю-у-у-ка! Підставив! Доки гашиш потягував, то ще півбіди. Потім таблетки з нашої аптечки повитрушував. А коли майор зловив його біля сейфу, де ампули з морфієм лежали… він, бачите, ключа підточував, щоб відкрити… то це вже вимикай світло і зливай усю воду. Я його тоді ледь не вбив власними руками. А якби нас із майором під діез за ці справи? Уявляєш?

- Співчуваю.

- Спасибі. І тобі - за розуміння, і майору. Загалом треба було землячка в дисбат відправити, хоча б на рік. Але вирішили галасу не здіймати. Наркотики - це ж тобі навіть не сон на посту. Зам’яли… але своє він у караульному взводі одержав! Його спеціально на такі пости відправляли, де з автоматом без патронів ходять - аби не застрелився. Ну, він і там страху набрався! Не кажи!

- А що таке?

- Та розумієш - на щастя, це не в його зміну було. Місцеві цивільні напали на такого от караульного без патронів, забрали автомат, приклали головою об стінку - до повної відключки. І пішли на сусідній пост. Уже справжній, без понтів. Навели на вартового автомат, а він що, знає, є там патрони, чи ні? Очко зіграло, руки вгору - і все! Його навіть по голові не били. Тільки роззброїли - і здиміли. Втямили, що у пацана мову відібрало і він ще довго з місця не зрушить. Отакі справи. А найбільше мій колишній санітар злякався. Так, наче це його довбешкою стіну пробивали.

- Знайшли нападників?

- Не знаю… бо це якраз перед моїм дембелем було. Може знайшли, а може й досі шукають. А чого це раптом у міліції такий інтерес до цього невдахи? Вкрав щось?

Я вирішив не розкривати карти перед екс-медиком. Лише знизав плечима і відповів запитанням на запитання:

- Давно ви його бачили?

Відповіді я дочекався не одразу. Відставний фельдшер вихилив чарку, не закусюючи, потім довго розглядав порожню посудину, нарешті поставив її на стіл, налив по вінця, але пити не став.

- Я вам не все до розказав про нього. Він чого злякався тоді? Із цими, що на вартових напали… Підозра була, що хтось цих бандитів на наші пости навів. Ну, підказав, де зі зброєю стоять, а де, як в інструкції написано: «В разі нападу діяти багнетом і прикладом». Наші особісти почали всіх перетрушувати - хто мав контакти з місцевим населенням. Потім спеціальна бригада з’явилася з штабу округу. І знову тієї ж пісеньки: хто з солдатів до корейців бігав?

- Зрозумів. Ви коли вашого земляка з больнички виганяли, то либонь, своїм особістам не сказали про гашиш від корейців?

- Ми ж не вороги собі. Майору рік до відставки залишалося, а я на академію сподівався. Вигадали якусь дурню щодо нестатутних закидонів. А коли до справжнього слідства дійшло, він і трухнув. Прибіг уночі, переляканий, блідий, руки трусяться… мовляв, не видавайте!

- Думаєте, то його робота?

- Я нічого не думаю. Я свою думалку за ці дні підчисту пропив. Я йому тільки тоді, пригадую, сказав: ти, салаго, дідом ніколи не станеш. Бо салагою здохнеш. З анаші почав, коліщатка спробував, повернешся до цивілізації - сядеш на голку. Ти слабак! Ти скоро за дозу тата з мамою продаси. Краще пий! Бо доки до голки не дійшов, від цієї хвороби ще можна сяк-так відкараскатися. А як колотися почнеш - то смерть! Отака у нас розмова була. Видавати я його не видав, але страху нагнав.

- То в армії було. А в Києві після дембеля ви з ним бачилися?

- Брехати не буду - бачилися. Він сам до мене прийшов.

- Давно?

- Чекайте, зараз… тижнів три, ну від сили місяць тому. Я тільки-тільки з Ленінграду повернувся. Настрій був відповідний. Тож я його навіть не слухав. Виказав, що думав - і вигнав. Навіть до хати не пустив, через поріг розмовляв.

- І що сказали?

- Спочатку запитав: мовляв, колешся, салага? Він голову опустив, але зізнався, що колеться. Ну, я йому напряму і врізав: скільки я тебе разів в армії рятував? Тричі! Гарна штука до трьох раз стука. Ліміт вичерпаний. Іди на фініш, я тобі не доктор.

- Так чого ж він, усе ж таки, приходив?

- Та біс його знає… я після того, як у Ленінграді по пиці одержав - щодо світлої мрії - то взагалі нікого бачити не хотів. Та й досі не пройшло. Ще запитання будуть? Чи може, нарешті, вип’ємо?

- Сказав - вип’ю, то вип’ємо. А щодо запитань… ви сказали, що ваш земляк до корейців по анашу бігав. Когось із них особисто бачили, знали?

- Та ви що! То ж спецконтингент. Нехай і колишній, але все одно під наглядом. Наші особісти таких контактів не вибачили б. Нащо мені було «обліко моралє» псувати?

І цей про «обліко моралє»… спец по абортам.

Випити з ним я випив, тим більше, що мій робочий день офіційно вже закінчився. У приказку «що у тверезого на умі, то у п’яного на язику» я не вірю. Бо розумна людина і напідпитку не виляпає вам того, чого не варто виляпувати. А дурень і на тверезу голову скаже все, що вам потрібно, ще й від себе додасть. Це не я першим сказав, а наш Старий.

Між іншим, щодо виляпування «по п’яні» - знав я