Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось воно! Ось те, що схвилювало Войту. Грім його побий, але ж цей молодик, власне, не курить! Він просто випускає дим так, як це роблять жінки, які іноді у компанії палять для годиться!..
Що ж, власне, робить цей чоловік, просиджуючи тут годинами?
Ледве перемагаючи бажання розплющити очі і глянути прямо перед собою, Войта стежив за блондином. Він відчував, що десь поряд, варто тільки простягнути руку, відкриється таємниця, яку дбайливо приховують.
Але де вона? І що за нею криється?
З методичністю автомата чоловік піднімав руку на рівень рота; ось він втягнув дим, кілька секунд потримав у роті і одним подихом випустив…
Куляста хмарка повільно розтанула в повітрі.
Знову сигарета в роті, блондин стулив губи так, наче збирався свиснути, і тепер випустив довгу кучеристу цівку диму.
«Ага, нарешті. Так, так. Саме в цьому може бути глузд! Крапка, риска! Крапка, риска! Куляста хмарка, довга цівка. — Так він випускає дим!
Інколи крапка і риска чергуються, іншим разом молодик одну за одною пускає дві-три крапки чи риски… — Войта намацав у кишені піджака олівець. — Шкода, що папір у нагрудній кишені, — подумав він розчаровано. — Отже, лишається одне…»
Марек затис олівець у руці і почав фіксувати значки на дерев'яній лавці. Незабаром він помітив, що блондин іноді робить трохи довші паузи між затяжками. Войта зрозумів, що це він відділяє літеру від літери. Тоді Марек і собі почав ставити довгі вертикальні риски. Добре, що лавка з м'якого і світлого дерева.
Це було довге і стомлююче заняття. Блондин висмалив ще шість сигарет, а Войта за цей час ще раз «прокинувся», йому здалося неприродним, щоб людина так довго спала, і він мусив двічі замовляти ром, якого вже не хотів приймати шлунок, мусив плескати з офіціантом, навіть завести пісню, і за всім тим не проґавити жодного руху пристрасного курця. Марек лаяв себе, що не знає азбуки Морзе, крім кількох літер. Він зрозумів тільки три риски, це «О», і три крапки, це «С»!
Нарешті невтомний курець відклав газету, зіжмакав недокурену сигарету, ляснув пальцями, покликав офіціанта і розплатився.
— Може, вип'єм по одній, шефе? — заволав Войта, дивлячись на нього удавано тупим поглядом.
Блондин не відповів, він солодко потягнувся і, не поспішаючи, вийшов з ресторану.
Войта шкодував, що не може піти слідом. Натомість Марек швидко переніс значки на папір і витер лавку. Йому вже не сиділося. Він заплатив і, перейшовши до столика біля вікна, почав вибирати недокурки з попільнички. Вибирав не для того, щоб встановити особу незнайомого; просто хотів роздивитись навколо з того місця, де сидів невідомий сигналізатор.
Визирнувши з вікна, Войта побачив звичайну празьку вулицю і навпроти два будинки аж до четвертого поверху.
Тут він пригадав, що в одному з цих будинків, як повідомив Станда Коукол, мешкає красуня Ела Вагантова, до якої ходить на побачення надпоручик авіації. Войта похитав головою і замугикав якусь пісеньку.
Біля стойки, на подив пана Шматліка, п'яний вантажник купив телефонний жетон і вкинув його до апарата. Войта не розмовляв. Почувши на протилежному кінці дроту жіночий голос, він повісив трубку і посміхнувся.
«А вона все ще вдома!..»
20
Марек не міг перемогти гострої цікавості.
У крамниці купив азбуку Морзе і, примостившись на лавці у парку, почав розшифровувати значки. Це було не важко, але незабаром він розчарувався. На папері з'явилися окремі літери:
БСДБГААВКОСК…
«Шифр!» — подумав Войта і похитав головою. Перевівши усі значки на літери, а їх вийшло п'ять рядків, він поїхав до Котрбатого.
Капітана в управлінні не було, його викликали на нараду. Войта залишив на столі шифр і записку, в якій просив передати все у шифрувальний відділ, а, діставши відповідь, повідомити його про наслідки. Ярушка посміхнулась і сказала, що Гомола пішов добувати інформацію про якогось Вацлава Тламіху. Виходячи з управління, Войта уявив, як сушитиме Карел голову, мізкуючи, де це він так швидко знайшов «мертву схованку»…
«Нехай спитає у мене! — радів Марек. — Я йому скажу: так, друже, людина мусить спочатку стати інвалідом і дозріти для роботи в архіві, щоб потім зуміти за півдня натрапити на такий слід!»
А що слід знайдено, в цьому Войта не сумнівався.
Марек полюбляв розв'язувати заплутані історії, захоплювався грою в шахи і тому, мабуть, побожно ставився до праці товаришів з відділу дешифрування. Він знав, що немає шифру, якого за «допомогою наукових методів не можна розв'язати, хоч би це був оригінальний і досі не вживаний шифр.
«Ну, а що ж тепер?» — Войта подолав спокусу поїхати до Вршовиць і розшукати адресу, яку йому дала Яна. — Часу немає, — завзято переконував він себе, — і… і, крім того, незручно робити відвідини так швидко! Нарешті, хтозна, чи вдома вона! Та й Станда, може, вже чекає на мене».
І він попрямував додому.
Станди вдома не було. Марек довго ходив по кімнаті, заклавши руки за спину, і до нескінченності повторяв пісеньку про дівчину, якій не було й шістнадцяти, а вона вже хотіла вийти заміж. А коли нарешті спали сутінки, в кімнату ввалився засапаний Коукол і побачив, що Войта сидить над папером, вздовж і впоперек списаним якимись цифрами. Це було число 931317.
— Ну, як? — підвів голову Марек.
Рудий Коукол, навіть не скинувши шапки, повалився на стілець.
— Ху, — видихнув він, — оце мені класна відпустка… Ну й нудота, чоловіче. Що це ти вигадав?
— Викладай, викладай!.. — ледве стримуючи сміх, сказав
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юпітер з павою, Павло Гануш», після закриття браузера.