Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

Вічні мандрівці крадуться, немов дикі звірі, квітучими вулицями, скидаючи вниз уламки скель. Для потужних вибухопакетів їм, цим чоловікам, потрібно миле й затишне лоно, у якому вони могли б постійно жити. Поки вони в череді, вони ще боязкі, і м’ясисті жмутки їхні вкриті потом прозорих пластмасових плівок. Але незабаром, коли сонце обпалить їх своїм промінням, вони постануть, сік потече з вузенького канальця, що дедалі ширшатиме й ширшатиме, а потім сонце засмалить щосили, вологий смітник вибухне, і різкий запах їхньої статі розійдеться над автомобільними стоянками. Зіниці звужуються в напрузі, коли вони намагаються зрівняти двічі по два, доти, доки їхній возик не приземлиться де-небудь у канаві і їхні бажання, звільнившись від збруї, не вирушать побродити у пошуках нової тварини, що могла б їх звідти витягнути. Чоловіки недаремно пожили на цьому світі. Їм дзюрять просто в обличчя, коли вони того захочуть, і вони тихо лежать під статевим кущиком, рослинність якого оберігали. Тепер кущик поливає їх сам. За яку-небудь нову брошку на таке здатна вдома навіть безпристрасна Ґерті, якщо, міцно стиснувши кулака, як слід затопити його в її вгноєну грядку, щоб земля розкрилась, а вона сама розмерзлася й розслабила свій сфінктер. Таке задоволення може дозволити собі кожен із нас, не ховаючись у нашій зневірі, у нашій криївці, де нас оточують самі лише меблі. Ми-бо люди, що постійно стежать за собою, щоб не знизилися наші життєві стандарти.

Час з’їдає хіть, з якої ми простромлюємо один одного й пронизливо кричимо, оскільки вранці заведено укладати ще більше тіло поруч із нашим сміттєвим відвалом. А от ті, хто утомився від життя, ті жеруть один одного живцем разом зі шкірою й волоссям. Їм легше, їм не потрібно стежити за фігурою або знебарвлювати волосся, вони самі безбарвні. Вони тупцюють перед фабричною машиною, стоптуючи підметки, і постійно підмітають навколо себе. І коли вони оглядаються навколо, то бачать, що стоки із каналізації забруднюють струмок, І вся їхня праця, вся праця, що її вони проробили, тисне сухими брикетами їм на груди. А директор фабрики, підтримуваної державою й перекачуваної за кордон, хоче тільки одного — пирскати в цю почвару, у свою дружину. Вона випускає небезпеку з вечора до ранку. Як він наважується залізати до неї в сідницю, туди, де тесля не поставив затичку? Коли ж святому Губерту, заступникові мисливців і його єгереві, буде дозволено заснути прямо в запашистій лисячій норі, в якій його піймали? Хто, якщо не він, опуститься перед дружиною на коліна, дістане удар по нервах і відповість на нього ударом прямо в її зморшки, в одну за іншою? Вона являє свій лик згори, а його обіцянки несуться знизу, з торговельного намету, злітаючи з двійчастого язика його плоті. Вітер овіває поля, і жінки постійно кружляють навколо нас. Ми живимося ними, живимося разом з ними. І наш жвавий рух не заважає жителям найближчих будинків, він спрямований туди, де вони можуть регулювати свій власний рух.

Директор стоїть, прилаштувавшись біля своєї машини, і бурить. Дорогі фари освітлюють його фігуру. Йому дозволено накачувати в дружину м’ясний екстракт стільки разів, скільки вона схилиться до нього зі своєї гори. У своєму великому будинку парочка паркується всюди, щоб учиняти одне з одним, як наказує закон. Дружина тупає до перукаря. За горами встає сонце, луки оточують себе світлом дня, що все виставляє у найкращому світлі. Одна ця жінка затирає неправдою тріщини, які залишив у її облицюванні час. Усі ми марнолюбні, милі дами. Нехай ваші зуби сліпуче сяють у роті, а ваші сукні майорять на вітрі! Кидайтеся ж на свого партнера, наче він уже багато годин нічим вас не скривдив! Припніть свого язика!

Чарівний сон для закоханих парочок ніколи не кінчається. Вони йдуть на роботу й відвертають обличчя від дороги, що її вони добре знають, аби глянути на іншу людину, теж їм добре знайому. І ось усі вони стоять тут, один попри іншого, й один з них купує знижені в ціні спортивні костюми, щоб остаточно позбавити їх будь-якої ціни. Дорога відцвітає під їхніми ногами. Їхні дружини зяють ранами там, де до них доторкнулися, однак сьогодні ніхто з них необачно не бере бюлетень. У противному разі фірма, у якій ми знайшли для себе місце під сонцем і партнерку по коханню, відразу насупить брови. Як виникає зображення, коли ми натискаємо на кнопку? Без поняття. Але під час грози варто відключати телевізор і діставати ваше власне зображення з моторошної щілини, у яку ніхто не кине бодай дрібняка, щоб туди подивитися. А проте, ви живі й живете частіше, ніж ви того заслужили, живете за рахунок приязні тої жінки, що збирає й склеює вас із черепків.

Зібравшись під хмарами, вони входять у ворота й зникають. Їхніх сил дістає лише на це, на фабриці з них усю кров висмоктують. Ходіть негайно додому, до своєї дружини, і відпочиньте як слід, поки на автомобільних цвинтарях горить ґума й автогенне зварювання виділяє своє блискаюче вариво. Залізо стогне, з ран куплених на понаднормові автомобілів, які їхні власники колись любили більше, ніж люблять жінок, вивалюються назовні сталеві нутрощі. Насамкінець ось ще що: не приставайте на власний смак, адже перш ніж ви собі щось придбаєте, на ринок буде викинуто нову модель, яка чекає тільки вас, тільки вас і нікого іншого! Але ж у вас уже є модель, яку ви багато років тому вмовили словами й банківським рахунком. А ну ж бо по домівках, гаразд?!

12

Жінка, повністю перетворена новою зачіскою, зробленою заради свого залицяльника, висаджується на берег маленького містечка. До себе вона притискає тільки свою сумочку. Сина, даного їй долею, вона залишила в школі. Поліцейські мало не переводять її через вулицю і миттєво червоніють, тільки-но глянувши на неї. Її хитає. Однак вона не йде на дно, легка плавчиха, під якою шумить джерело всіх нещасть. Жінка в норковому пальті сковзає по паперовому потоці, виробленому іншими паперовими тиграми, над якими загрозливо здіймаються гірські шпилі-двотисячники. Ці люди вирвали целюлозу й папір з обіймів безмовної, беззубої природи. Одяг цієї жінки в простішому варіанті повинна б уміти скопіювати будь-яка кравчиня. О Боже, чого тільки на ній не знайдеш! Деревина, нарізана невеликими порціями, покладена у високі штабелі навколо фабрик і тартаків. Чому дружина директора