Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

знаменнями і прикметами. Ісус повідомив своїм учням, коли вони разом сиділи за столом, що один із них зрадить його, а вони засумніваються в ньому тієї ночі. У Гетсиманському саду він попросив своїх учнів не лягати спати, поки буде молитися та просити Бога, щоб чаша ця оминула його, але, повернувшись до учнів, побачив, що вони сплять.

Серце хлопця забилося, коли він читав про Ісусові знамення та конкретні й недвозначні пророцтва. Бо коли Господь сповістив своїм учням, що один із них його зрадить, і кожен почав питати: «Справді?» Господь підтвердив цей факт, але не назвав імені зрадника. Натомість сказав: «Той, хто їв зі мною з одної миски, мене зрадить». І повідомив, що вони всі засумніваються в ньому тієї ночі. Натомість Петро відповів: «Навіть якщо всі відвернуться від тебе, я не відвернусь!» Господь відповів так: «Перед тим, як проспіває півень цієї самої ночі, ти відречешся від мене тричі».

Мідхат заплакав, читаючи в Євангелії від Івана про те, як Ісус піднявся з-за столу, зняв одяг, узяв рушник і закріпив його на талії. Потім налив води в таз і почав мити ноги своїм учням і витирати їх рушником, обмотаним навколо свого пояса. Чи були дії Ісуса в той момент висловом повної покори? Ніби він сказав учням: «Ось я, ваш Господь, але я ваш слуга!». Так він висловлював безмежну любов, немов казав: «Я жертвую собою заради вас», — чи це було свого роду прощання, чи мало інше значення? Ці знаки та дії захоплювали Мідхата. Хлопець особливо засмутився, довідавшись, що Ісус усвідомлював, він один і в нього не має жодних прихильників. Це почуття було особливо виразним у випадку з учнями, оскільки Ісус знав, що буде покинутий ними.

Також стало зрозуміло, що чаша, з якої Ісус мав пити (розп’яття), була гіркою, але він розумів, що це була Божа воля і згідно з Його волею, оскільки Ісус молився до Бога, він мав її випити. Але не як я хочу, а як ти сам цього хочеш. Це було логічно, оскільки тіло слабке та не витримує випробувань і може бути розбите або зневірене, тоді як дух бадьорий, непохитний і підкорюється волі Божій. Здавалося, що дух був розбитий і впав, коли розіп’ятий закричав могутнім голосом: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» Хіба цей засмучений крик не свідчив, що його дух відчував, що Бог покинув його? Як він міг впадати у відчай і зневіритись, коли був упевнений у допомозі Господа? Ісус сказав: «Чи ти думаєш, що я не можу покликати Свого Батька, і Він одразу спасе? У моєму розпорядженні більше дванадцяти легіонів янголів». Чи не було б краще для нього залишатися непохитним у своїй вірі, що він захищений Господом і що він воскресне після смерті?

Під час перерви на шкільному подвір’ї Мідхат зіткнувся зі своїм другом паном Шафіком, викладачем арабської мови та ісламознавства. Розповів йому про що дізнався з книжок і почав розпитувати. Але відповіді вчителя не вгамували його цікавості.

— Це християнська релігія, — сказав він. — І проблеми, які повинні спантеличувати християн, чому це цікавить тебе? Ми, мусульмани, віримо в те, що було написано у Священному Корані: «Але вони не вбили його і не розіп’яли, вони прийняли іншого за Ісуса». Христос піднявся на небеса, не зазнавши жодної шкоди. Хіба це не так?

Мідхат прогулювався поряд із вчителем, який ішов вперед, схрестивши руки за спиною. Учитель повторив своє запитання.

— Так це чи ні, Мідхате?

— Так, — відповів Мідхат.

— То в чому проблема? — запитав вчитель. І на цьому дискусія закінчилася. Учитель мав рацію, але залишилися питання, на які він не мав відповіді. Мідхат докладав чимало зусиль і міркував над цим питанням всю дорогу зі школи додому. Дійшовши до площі Аббаса, йому здалося, що знайшлася розумна відповідь. Як Біблія могла приписати Христу такі слова: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» І як можна було описати Христа як «сина людського» — цей опис, сподобався і заспокоював його, — коли, з іншого боку, про нього говорили, що він син Божий? Хлопчик був шокований, коли прочитав, що Божий дух спустився, як голуб, і про голос із неба, який сказав: «Це Син Мій улюблений, якого Я люблю».

Мідхат зупинився на площі Аббаса біля магазину Салема. Він міг би запитати дядька, оскільки той навчався в аль-Азгарі і повинен був розглядати ці питання та знати відповіді на них.

— Священний Коран вчить нас, що Бог завжди рятує пророків у часи лиха. Чи не так? — запитав він його.

— Так, — відповів Салем, тягнучи мундштук для кальяну. — Але про що саме ти говориш?

— Я маю на увазі, що Бог урятував пророка Авраама від вогню: «Ми сказали: Вогонь, Будь холодним і безпечним для Авраама»! І з пророком Мойсеєм Бог розділив море, щоб той зміг перетнути його разом зі своїм народом, і Він потопив фараона та його військо, чи не так? — Мідхат продовжив.

Обличчя Салема розслабилося, коли Мідхат цитував Коран.

— Бог благословить тебе, — сказав він, і це був єдиний раз, коли чоловік висловив своє захоплення одним із досягнень малого.

Мідхат підбадьорився і продовжив.

— Отже, як Ісус, згідно з Біблією, відчував, що Бог покинув його?

Тоді обличчя чоловіка помутніло, і він повернув мундштук кальяну на місце:

— Звідки ти знаєш, що написано в Біблії? — різко спитав він.

Мідхат почав затинатися, а губи його затремтіли. Салем одразу відчув, що дитина отримала якісь хибні знання, що похитнули його віру.

— Забирайся звідси! — закричав він. — Геть з очей моїх, поки я не всипав тобі.

Насправді Салем намагався виграти час, щоб поміркувати та зрозуміти, що сталося, і придумати відповідне покарання для сучого сина. Наразі чоловік відчував себе жертвою темних думок, і його переслідувало відчуття неминучої небезпеки. Хлопчик із самого початку вступив до школи «Братів-мусульман», і це його провина, оскільки вибрав її через близькість до магазина. Він вибрав це — він затятий вафдист[30], який прославляв Саада-пашу, любив ан-Наххас-пашу і ненавидів Хасана аль-Банну. Яке лихо! Це була величезна помилка. Він знав, що школа виховує учнів із першого дня, і кожен їхній день починався з принципів «Братів-мусульман», змушуючи їх повторювати свої добре відомі гасла під час ранкових лінійок: «Бог — наша мета, Пророк — наш лідер, Коран — наша конституція, Джихад — наш шлях і смерть заради Аллаха — наша найвища мета». З першого року свого існування школа була кузнею послідовників Верховного