Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ви вступаєте до сил спеціального призначення й починаєте тренуватися в маєтках із замками, частина назви яких обов’язково або «гаус», або «манор», або «вілла» і які розкидані по всій Англії та Шотландії. Ви стрибаєте, ви стріляєте, ви боретеся врукопаш, ви готуєтеся до бою. Ви добрий і неймовірно чарівливий. Ви хороший друг, і ви подобаєтеся дівчатам. Ви фліртуєте з юними англійками, п’єте чай із їхніми батьками, і ті в захваті від вас. Ви далі безупинно тренуєтеся, тому що попереду місія, найважливіша над усі, які країна будь-коли довіряла двом людям. Ви вірите у справедливість і вірите у відплату. Ви відважний, вольовий і здібний. Ви готові померти за вашу країну. Ви перетворюєтеся на когось, хто росте й поступово здіймається над вами, але водночас ви лишаєтеся самим собою. Ви звичайна людина. Ви чоловік.
Ви — Йозеф Ґабчик або Ян Кубіш, і ви ось-ось увійдете в Історію.
132
Кожен уряд, що перебуває у вигнанні в Лондоні, має власну футбольну команду, створену зі солдат своєї відновленої армії, і між такими командами регулярно відбуваються товариські матчі. Сьогодні на полі зустрічаються Франція і Чехословаччина. Трибуни, як завжди, заповнені глядачами — солдатами будь-яких національностей і будь-яких звань. Настрій панує веселий. Уболівальники в одностроях різноманітних кольорів вигуками підбадьорюють футболістів. Посеред цього галасливого натовпу можна помітити й Ґабчика з Кубішем у коричневих пілотках, вони сидять на лавках і щось завзято обговорюють. Їхні губи швидко ворушаться, руки енергійно жестикулюють. Либонь, ідеться про якісь складні спеціалізовані питання. За матчем друзі майже не стежать, але все ж переривають розмову, коли на полі створюється небезпечна ситуація і публіка вибухає криками. Ґабчик і Кубіш спостерігають за грою, а коли момент вичерпано, повертаються до жвавого обговорення посеред вигуків і пісень.
Франція відкриває рахунок. Французькі вболівальники голосно святкують.
Можливо, поведінка Кубіша й Ґабчика, що так різко відрізняється від поведінки решти глядачів, цілковито захоплених матчем, привертає увагу. У всякому разі, поміж солдатами вільної чехословацької армії йде поголос, нібито цим двом запропоновано взяти участь у якійсь спеціальній місії, і вони погодилися. Операція, до якої в найсуворішій таємниці готуються Кубіш і Ґабчик, підносить їхній авторитет і оповиває їх ореолом загадковості, адже вони відмовляються відповідати на жодне запитання, навіть своїм найдавнішим товаришам, ще із часів польської евакуації, із часів французького легіону.
Звісно, немає жодного сумніву, що Ґабчик із Кубішем обговорюють свою місію. На полі чехословацькі футболісти тиснуть, прагнучи відігратися. Гравець під десятим номером отримує м’яч біля одинадцятиметрової позначки, але удар блокує французький захисник. Центральний нападник чеської команди, з’явившись немов із засідки, перехоплює м’яч на лівому фланзі і б’є точно під штангу. Воротар марно намагається дістати м’яч і падає безпомічно на землю. Чехословаччина зрівнює рахунок, стадіон бурхливо радіє. Ґабчик і Кубіш замовкають. Загалом вони задоволені. Команди розходяться, матч закінчився внічию.
133
19 листопада 1941 року, під час церемонії, яка відбувається серед срібла й золота в соборі святого Віта, у самому серці Градчан, що височіє над усією Прагою, президент Гаха врочисто передає сім ключів від міста новому господареві — Гайдріху. Разом із цими мистецьки виготовленими величезними ключами у тому самому приміщенні зберігається корона святого Вацлава, найдорогоцінніший скарб чеської нації. Існує фотографія, на якій зображено Гайдріха й Гаху перед короною, що лежить на майстерно гаптованій подушці. Розповідають, що Гайдріх тоді не втримався й надів корону собі на голову, тимчасом як давнє повір’я каже, що той, хто увінчає себе цією короною, не маючи на те права, загине того самого року, разом зі своїм старшим сином.
Насправді ж, якщо придивитися до світлини, то ми побачимо, що Гаха, наче стара шолудива сова, поглядає недовірливо на ознаку королівської влади, тоді як Гайдріх, здається, виражає дещо роблену повагу, і я гадаю, що він аж ніяк не умлівав від захвату перед річчю, яку цілком міг вважати за фольклорну цяцьку. Простіше кажучи, я думаю, а чи не осточортіла йому вже вся та церемонія.
Здається, немає жодних певних свідчень, що Гайдріх тоді справді надів корону. Я гадаю, що люди просто хотіли повірити в цей випадок, щоб, коли вже все сталося, мати підтвердження того, що таке зухвальство не може лишитися непокараним. Я ж не вважаю, що Гайдріхові зненацька заманулося відчути себе героєм опери Ваґнера. Підтверджує цю мою думку те, що він на знак дружніх стосунків віддав три із семи ключів Гасі, щоб створити ілюзію, наче німецький окупант готовий поділитися керуванням країною із чеським урядом. Крім того, тоді йшлося про суто символічний жест, позбавлений будь-якого реального значення. Половинчастість цього обміну ключами позбавляє всю сцену її потенційної надмірності. Усі тут присутні через дипломатію протокольного характеру, тобто найнизькопробнішого й беззмістовного. Гайдріх, мабуть, квапиться закінчити церемонію, щоб швидше повернутися або додому — побавитися з дітьми, або на роботу — узятися до «остаточного вирішення єврейського питання».
І все ж… якщо приглянутися до світлини уважніше, то стане помітно, що Гайдріхова правиця частково затулена подушкою, на якій лежить корона. Його ліва рука в рукавичці, але з правої Гайдріх рукавичку зняв. І ця його рука до чогось тягнеться. Ось до чого — з-за подушки визирає скіпетр. І хоча подушка затуляє, що там відбувається, але про це можна здогадатися. Є всі підстави гадати, що Гайдріхова рука торкається або ось-ось торкнеться скіпетра. І ця нова деталь змушує мене по-інакшому витлумачити вираз обличчя протектора. Тепер на ньому можна так само прочитати жадобу, що оволодіває Гайдріхом. Не думаю, що він почепив собі на голову корону, — таке годиться для фільму Чарлі Чапліна, — але я впевнений, що Гайдріх узяв скіпетр, щоб нібито з байдужим виразом зважити його в руці. Це вочевидь менш демонстративно, але все ж дуже символічно, а Гайдріх, хай яким прагматиком він був, мав виразний потяг до атрибутів влади.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.