Читати книгу - "Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Овва, через таке паскудство та оце тiкала б за границю! Тiкай сама хоч пiд шум, пiд греблю! - гвалтувала Мотря. - Ти злодюга, ти вiдьма!
- Хто? Я? Я вiдьма? Я злодюга? - сичала Кайдашиха. - Ось тобi на!
Кайдашиха тикнула Мотрi дулю й не потрапила в нiс, та в око. Мотря вхопила деркача i сунула держалном Кайдашисi просто межи очi.
- Ой лишечко! Виколола проклята змiюка менi око! - заплакала Кайдашиха i вхопилась за праве око.
В неї з ока потекла кров. Лаврiн та Мелашка побачили кров i розлютувались. Вони кинулись оборонять матiр. Лаврiн пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю i пхнув Лаврiна. Лаврiн ударився об мисник. Три полумиски, захищенi Лаврiном од наглої смертi, посипались йому на голову.
- Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матiр'ю, з твоїм iродовим кодлом! - репетувала Мотря.
- У волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лаврiне, їх хату, бо я сама полiзу та буду зривати кулики.
Лаврiн i справдi розлютувався. Вiн ухопив драбину, приставив до стрiхи, вискочив на покрiвлю й почав зривати кулики з Карпової хати. Кулики сипались на землю. На хатi заблищали крокви й лати, наче сухi ребра. Тим часом Кайдашиха зумисне розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-пiд очiпка волосся та й побiгла до священика, а потiм у волость i наробила там гвалту.
- Ой боже мiй! Дзвонiть в усi дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лаврiна, вбили Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вiрує! - кричала не своїм голосом Кайдашиха в волостi. - Скликайте громаду та зараз, зараз!
Волосний i писар, побачивши покривавлену Кайдашиху, полякались i побiгли до Кайдашенкiв. За ними бiгла Кайдашиха та галасувала на все село. Волосний з писарем прибiгла в двiр i вглядiли живого Лаврiна. котрий сидiв на хатi та зривав кулики. З хати вибiгла Мелашка, здорова й жива, а за нею Мотря.
- Рятуйте мене! - голосила Мотря. - Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вiрує!
- Чого це ти, навiсна, кричиш? - спитав голова. - Адже ж ти жива.
- Рятуйте мене, вона мене вже вбила! - репетувала Кайдашиха.
- Чи ви показились, чи що? - сказав писар. - Бiгає по дворi й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось?
- Ось що скоїлось! - ткнула пальцем на око Кайдашиха.
- А ти що робиш ото на хатi? - гукнув голова до Лаврiна. Зараз менi злазь та давай одвiт перед нами.
- Не злiзу, доки не одiрву Карпової хати, - говорив Лаврiн i швиргонув куликом волосному на голову.
- Якого ти нечистого кидаєшся куликами? Зараз менi злазь, а то я полiзу та сам тебе стягну, та всиплю тобi сотню рiзок, - кричав волосний.
Лаврiн трохи прохолов, зiрвавши пiвсотнi куликiв, i злiз додолу. Волосний з писарем пiшли в хату: в Лаврiновiй i в Карповiй хатi валялись купами черепки.
З хати повибiгали дiти, вглядiли страшне закривавлене бабине лице й пiдняли гвалт. Собаки гавкали на писаря та на голову, аж скиглили. З села почали збiгатись люди. Волосний з писарем та з кiлькома громадянами повели в волость Кайдашенкiв, їх жiнок та Кайдашиху. Вони насилу розплутали їх справу i присудили Карповi одiрвати хату й поставити окроми на своєму городi, бо Лаврiн, як менший син, мав право зостаться в батьковiй хатi i за те був повинен додержать матiр до смертi. Громада присудила роздiлити грунт мiж Кайдашенками пополовинi.
Волосний таки посадив Мотрю за бабине око в холодну на два днi.
Пiсля такої колотнечi стара Кайдашиха заслабла. В неї нагнало око, як куряче яйце. Око стухло, але од того часу вона ослiпла на праве око.
- Господи! Од чого це в нас почалася колотнеча в сiм'ї? - казала Кайдашиха. - Це воно не дурно: це, мабуть, майстри закладали хату не на смерть, а на колотнечу.
Кайдашиха надумалась пiти до священика й просити його, щоб вiн освятив хати. Не сказавши нiчого Лаврiновi й Карповi, щоб вони часом тому не спротивились, Кайдашиха побiгла до священика й попросила його освятить хати.
Наступав храм в семигорськiй церквi, i молодицi на селi почали мазати хати. Мотря якраз того дня полiзла в пiч, щоб її вимазать.
Кайдашиха прийшла додому з священиком, з ними прийшов i дяк з паламарем.
Священик покропив свяченою водою хату й сiни. Кайдашиха просила його посвятить i Карпову хату: їй усе-таки шкода було сина.
Кайдашиха одчинила дверi в Карпову хату, а там з припiчка телiпались ноги п'ятами догори, пальцями вниз. Товстi литки стримiли, наче двi деревини. В печi лежала Мотря.
Священик покропив Карпову хату.
- Нащо ви, мамо, святите мою хату? Хiба я вас просив, чи що? - сказав матерi Карпо.
- На те, щоб твоя жiнка не била горшкiв та не вибивала очей, - сказала Кайдашиха. - Нашу хату майстри закладали на твою Мотрю.
- То святiть, мамо, перше себе, бо й ви не безвиннi: набили горшкiв удвох з Мелашкою бiльше од Мотрi, - сказав Карпо.
- Не жартуй, сину! Ти ще молодий. Пам'ятай: у тебе дiти, в тебе худоба.Гляди, лишень…
- Та вже святiть не святiть мою хату, а я її одiрву та й не буду закладать на колотнечу, - сказав Карпо i зраз заходився одривати хату та ставить на своєму грунтi.
Двiр був невеликий, а як його роздiлити, то очевидячки обидвi половини стали ще меншi. Стара хата стояла на вулицю боком, бо хати в селах ставлять вiкнами i дверима на пiвдень, а пiвдень припадав не на вулицю. Карпо поставив свою хату недалечко од Лаврiнової. Вона стояла до Лаврiнових дверей задвiрком.
Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб i птиця через його не перелiтала. Карпо мусив перегородить i двiр, i город.
- Отак би ти, Карпе, давно зробив, то були б i горшки цiлi, i в твоєї матерi очi не повилазили б, - говорила Мотря.
Перебули Кайдашенки зиму на опрiчних дворах, i двi сiм'ї почали потроху миритись. Спершу почали забiгати з однiєї хати в другу дiти. Їм байдуже було про батькiвську колотнечу. За дiтьми почали забiгать один до другого батьки для своєї господарської справи: то за стругом,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.